Моя дружина мене покинула, коли доньці було 10 місяців. Коштів не було, тому я повинен був вийти на роботу. Квартира у мене є, та доходу ніякого, 860 гривень допомоги від держави не вистачає. Донечку треба одягнути, прогодувати, а ще комунальні. Спершу мені допомагала мама, але і вона не може тягнути все на собі.
Я вийшов на роботу. Зарплата у мене була досить велика, але все ж витрати були не маленькі. Доньку в садок ще не приймали. Я подумав, що мама зможе з нею побути, все одно на пенсії. Та вона відмовилась. Сказала, що хоче нарешті пожити для себе, а не внуків няньчити.
Почалось все з того, що вона мене теж сама виховувала. І по її правді – завжди на все грошей вистачало. Але це ж було 40 років тому! Мама сказала, що не може терпіти дитячий крик і її сильно болить голова від дітей. Ну але ж я не багато прошу! Не фінансово мені допомогти! А просто посидіти з дитиною!
Благо, теща у мене нормальна, пішла на зустріч. Вона теж була зла на доньку. А я в свою чергу, допомагав їм трішки фінансами. А Вероніка так звикла до неї, що мою мама і бабусею не вважала. А вона тепер ще й каже мені, що їй образливо, що діти її не вважають бабусею.
Сьогодні у мами день народження. Я подзвонив, щоб привітати, а Вероніка в один голос почали кричати, що не піде, бо в бабусі їй нема що робити, сумно їй у неї!
А мама завжди робить вигляд, що не почула, але ж вона сама винна, що онучка до неї так відноситься. Тепер вона хоче налагодити ці стосунки з нею, однак їй не вдається. Все ж 3 роки пройшло. А от теща моя – найкраща, хоч з донькою її не живу.
