Po raz pierwszy Ada dowiedziała się o tym, że jej mąż kogoś ma, kilka lat temu. Nie tyle nawet się dowiedziała, co poczuła: obcy zapach na jego ubraniu, ciągłe nadgodziny w pracy i, co najważniejsze, brak uwagi z jego strony. Czuła to, ale nie zażądała żadnych wyjaśnień. Pomyślała o dzieciach, o psie i kredycie na mieszkanie. Niech już lepiej wszystko zostanie tak, jak jest. Lepszy taki mąż, który odchodzi i wraca, niż żaden. Ale jednak rodziny nie udało się uratować.
Kiedy dzieci pojechały na lato do babci, mąż najpierw zupełnie przestał pojawiać się w domu, a potem przysłał krótki sms: „Nie czekaj na mnie. Chcę mieszkać osobno. W przyszłym tygodniu zabiorę rzeczy”.
To było bardzo bolesne. Ada spędziła kilka dni leżąc na kanapie i jedząc w nieskończoność pizze z najtańszego baru. Wciąż czekała, aż jej mąż wróci po swoje rzeczy, ale nie przyszedł ani w następnym tygodniu, ani w następnym miesiącu.
Przez ten czas Ada zdążyła się zaniedbać, zapuścić już i tak niezbyt zadbane włosy i zupełnie zapomnieć o obowiązkach domowych. Pewnego dnia, gdy w prezencie do pizzy dostarczono jej butelkę wina, odważyła się zadzwonić do męża, ale w słuchawce usłyszała damski głos. Ada nie powiedziała ani słowa, ale w tym momencie coś się zmieniło w jej głowie.
Następnego ranka posprzątała mieszkanie i umówiła się na wizytę u kosmetyczki. W drodze do domu poszła do supermarketu po warzywa, owoce i płatki zbożowe – nadszedł czas na dietę. Wykupiła też karnet na najbliższą siłownię.
Z każdym dniem z coraz większą przyjemnością patrzyła na swoje odbicie w lustrze. Nie tylko się zmieniła, ale wręcz stała się piękniejsza niż była przez całe dziesięć lat małżeństwa.
Pewnego wieczoru, wracając z siłowni, Ada zobaczyła w parku znajomą sylwetkę. To był jej były mąż, z którym właściwie jeszcze się nie rozwiedli. Nawiasem mówiąc, Ada postanowiła nic nie mówić dzieciom o ich rozstaniu zanim nie wrócą z wioski. Po co psuć im wakacje?
– Ada? Cześć… Wyglądasz tak…
– Jak? – Ada spojrzała prosto w oczy swojego męża.
– Inaczej…
– Dziękuję. Na razie, – nie mogła powiedzieć nic więcej, chciała jak najszybciej odejść, zanim łzy wypełnią jej oczy.
– Wybacz mi. Głupek ze mnie. Czekam tu na ciebie już od kilku godzin. Źle mi bez ciebie. Chcę, żeby było tak, jak wcześniej.
Trudno jej było odpowiedzieć, ale czasami serce jest silniejsze niż rozum:
– Chodź, głupku. Właśnie w piekarniku dochodzi twoja ulubiona pieczeń.
Вперше про те, що у чоловіка хтось є Оксана дізналася кілька років тому. Скоріше, не дізналася, а відчула: чужий запах від його одежі, постійні затримки на роботі, а головне, брак уваги. Відчула, але з’ясовувати стосунки не стала. Подумала про дітей, собаку та кредит на житло. Нехай все буде так, як буде. Краще чоловік, який гуляє і повертається, аніж ніякого. Але родину врятувати не вдалося.
Коли діти поїхали на літо до бабусі, чоловік взагалі перестав з’являтися вдома, а потім написав коротку смс: «Мене не чекай. Я хочу жити окремо. Речі заберу на наступному тижні».
Сказати, що цієї мити було боляче – не сказати нічого. Кілька днів Оксана провела лежачи на дивані та поїдаючи нескінченні піци з найдешевшого кафе. Все чекала, що чоловік повернеться за речами, але він не прийшов, ані на наступному тижні, а ні наступного місяця.
За цей час жінка встигнула погладшати, запустити і без того не дуже гарне волосся та повністю забути про хатні справи. Одного дня, коли до піци у подарунок принесли пляшку вина, Оксана наважилася зателефонувати чоловікові, але їй відповів жіночий голос. Оксана не сказала ні слова, але тієї миті щось змінилося і її голові.
Наступного ранку жінка прибрала у квартирі та записалася у місцевий салон краси. Дорогою додому зайшла до супермаркету, де купила овочі, фрукти та каші – попереду дієта. Не забула жінка придбати й абонемент у найближчий спортзал.
Кожного дня відображення у дзеркалі все більше подобалося жінці. Вона не просто змінилася, але й стала гарнішою, аніж була всі десять років подружнього життя.
Якось ввечері, повертаючись зі спортивної зали, жінка побачила знайомий силует у парку. То був її колишній чоловік, з яким вони так і не розлучилися (до речі, дітям до повернення із села, Оксана також вирішила нічого не казати. Навіщо псувати малечі канікули?):
– Оксана? Привіт… Ти така…
– Яка?, – Оксана високо виразно подивилася в очі свого коханого.
– Змінилася…
– Тобі дякую. Бувай, – говорити більше було складно, хотілося якомога швидше піти, допоки сльози не почали заливати очі.
– Пробач мені. Я дурень. Я тут тебе вже кілька годин чекаю. Мені погано без тебе. Я хочу все повернути.
Відповідати було боляче, але іноді серце сильніше за розум:
– Пішли, дурень, я як раз твоє улюблене м’ясо у духовці зробила.
