Зінаїда Іванівна проживала в невеликому містечку разом з дочкою Ольгою. З роботою в містечку не дуже. Хто знайде роботу – тримається за неї міцно. Зінаїда Іванівна весь час працювала в заводській їдальні. Робота тяжка, доводилося прокидатися дуже рано, проте, жінці вона подобалась. Бо хоч зарплата і невелика, зате вдома завжди було що поїсти.
Донечку Олю вона ростила сама. Так склалося життя. Всю свою любов, теплоту і турботу вона віддавала донечці. Намагалась, щоб у дитини було все необхідне. На свою невелику зарплатню купувала модні наряди, вчила в університеті. Після закінчення навчання, влаштувала на роботу на завод, де працювала сама. Допомогла донці в першу відпустку поїхати на море. Там Оля і познайомилась з майбутнім чоловіком Миколою. Микола з виду гарний, вихований хлопець. Та Зінаїда Іванівна відчувала в ньому щось несправжнє, напускне.
Невдовзі Микола запропонував Олі стати його дружиною. Оля погодилася. А Зінаїда Іванівна була не зовсім рада цьому. Відчувала якусь тривогу.
Після весілля молоді стали жити окремо. Винаймали квартиру. У Миколи свого житла не було. Спочатку ніби все було добре. Оля продовжувала працювати на заводі. Микола теж працював. Зінаїда Іванівна стала подумувати залишити роботу в їдальні та спокійно пожити на пенсії, відпочити нарешті за стільки років. Адже тепер у доньки є чоловік і він буде піклуватись за неї.
Оля частенько навідувалась до матері. Допоможе щось мамі по господарству, потім посидять, поговорять. Здавалось все добре. Та жінка відчувала, що донька щось недоговорює. Вона стала допитуватися у чому справа. Донька довго відмовчувалась. Але згодом зізналась, що у них проблеми з фінансами. Микола фактично не приносить заробітної плати додому. Кожного разу у нього різна причина. То вирахували за зіпсований інструмент, то оштрафували за неякісну продукцію, то не виконали план і тому подібне. Вони живуть лише на зарплатню Ольги. А ще потрібно і за квартиру платити. Така розповідь засмутила Зінаїду Іванівну. Вона пообіцяла донці, що поговорить з зятем.
Та всі старання Зінаїди Іванівни вплинути на Миколу були даремними. Щоб підтримати молоду сім’ю, вона стала частину заробітку віддавати їм.
Не змінилось ставлення Миколи до забезпечення сім’ї й після того, як він дізнався, що невдовзі стане батьком. Всі клопоти по приготуванню до появи немовляти і пологів Зінаїда Іванівна взяла на себе. А у Миколи знову знайшлося сто причин не давати гроші.
З появою дитини проблем додалось, а з фінансами стало ще складніше. Тому Зінаїда Іванівна запропонувала переїхати всім до неї. Так і зробили. Після цього жінці стало тяжко не тільки матеріально, а й фізично. Вона вставала дуже рано, поспішала на роботу, після роботи допомагала донці доглядати дитину, поралась по господарству. Лягала відпочивати далеко за північ. Микола не допомагав ні дружині, ні тещі. Говорив, що дуже втомлюється на роботі. А грошей з тієї роботи сім’я, як і раніше не бачила. Теща розуміла, що зять говорить неправду, але вдіяти нічого не могла.
Йшов час. Онук підростав, а з ним росли потреби. Аби внук мав свіжі фрукти та овочі, бабуся Зіна купила дачу. Копала, садила, ростила. Не очікуючи допомоги ні від кого, працювала Зінаїда Іванівна з раннього рання до пізньої ночі. На її старенькі плечі ліг тягар забезпечення всієї родини.
Микола звик нічим не перейматись. Жив у своє задоволення. Його влаштовувало таке життя. Всі були ситі, одягнені, взуті, у сина було все необхідне. Навіщо в чомусь себе обмежувати. А Зінаїда Іванівна продовжувала з останніх сил працювати за трьох. А про заслужений відпочинок доводиться лише мріяти.
