У мене є старша сестра, яка нещодавно переїхала жити до нашого діда. Про це я знав дуже мало, бо був зайнятий своїми справами, незабаром має народитися донька. Згодом мені захотілося дізнатися у дідуся, як там йому живеться зараз із новими сусідами по дому. Зателефонував на його особистий телефон, але слухавку взяв чоловік моєї сестри та сказав про те, що зараз дідусь не може розмовляти й одразу відключився.
Я відчув щось недобре в його словах та вирішив зателефонувати мамі, щоб дізнатися в неї в чому справа. Як виявилось, ця сімейка кілька разів втрачала свої квартири, не вчасно платили за неї, відповідно після цього вони приїжджали до мами та жили у неї. Довго це терпіти вона не стала та на емоціях сказала, щоб вони поїхали жити до дідуся. Так вони й вчинили.
Не знаю, зробила вона це на зло йому чи ні, але як мені відомо між мамою та дідусем стосунки не дуже добрі. Іноді навіть гризуться як кішка з собакою, принаймні мені так розповідала мама, а дідусь це все заперечує та каже, що вона сама починає скандал. Ну, добре, не заглиблюватимемося в їхні проблеми.
Згодом моя дружина запропонувала з’їздити туди та розвідати обставини. Я погодився, але вона поїхала сама, захотіла заодно нарешті розвіятися. Повернувшись додому дружина сказала, що все там нормально та хвилюватися нема про що.
На якийсь час я повірив дружині, але все одно не міг заспокоїтись, переживав, тож сам поїхав. Хвилин двадцять мені двері ніхто не відчиняв, але потім вийшов чоловік сестри та почав ліпити відмазки:
– Ти трохи не вчасно приїхав, у нас тут бардак такий діється. Краще приїдь наступного разу, тільки подзвони перед цим.
– Ну я, ніби, приїхав до дідуся.
Пройти в будинок мені все ж таки вдалося. Те, що я побачив мене просто шокувало. Такого хаосу в хаті я ще ніколи не зустрічав. Найбільше мене здивувало те, що в кімнаті дідуся тепер немає його речей, взагалі ніяких, там зараз дитяча.
На моє запитання про те, де зараз дідусь, Віталік відповів, що він зараз перебуває у лікарні. Туди лягти він погодився сам.
– Цей дім тепер наш, тож, будь ласка, йди звідси, – грубо додав Віталя.
Мені нічого не залишалося, як поїхати та забрати звідти свого дідуся. Було страшно уявити, що з ним там робили, від чого вже лікували. Він з дитинства людина здорова, нічим не хворів, міцний, як горішок.
Дорогою додому я дізнався від дідуся, що спочатку ці люди втерлися йому в довіру, а потім ні з того ні з цього відправили до лікарні, перед тим сказавши, що він їде до оздоровчого центру. Коротше, обдурили вони його.
Пізніше до тієї лікарні до нього приїжджала якась людина, назвавшись адвокатом. Той запитав, чи підписував він папери з перепису будинку на свою онучку. Дідусь був упевнений, що не робив цього, але потім йому показали ці документи з його підписом, тоді він уже нічого не міг сказати.
Мама, до речі, теж була ініціатором цієї справи. “Його все одно скоро не стане”, відповіла вона мені. Від цих слів стало дуже прикро, довелося домовлятися з лікарями, щоби вони відпустили дідуся додому, я його привіз до нас. Дружина була зовсім не проти.
– Поживе у нас, доки не знайдемо вихід із цієї ситуації. Вільна кімната є, не турбуйся про це.
Мені було дуже приємно, що дружина не стала виганяти дідуся. Вона має знайомого юриста, який погодився нам допомогти з поверненням будинку власнику.
У результаті будинок вдалося повернути дідусеві, а ось люди, які це все провернули, тепер не спілкуються ні зі мною, ні з моєю дружиною, ні з дідусем. Ще й додали, що не приймуть до своєї родини нашу дочку.
Заради Бога! Нам від цього тільки стане легше.
