Мене звати Катерина. Я одружена вже чотири роки. Мого чоловіка звати Сергій. Дітей ми, поки що, не маємо. А ще в мене є давня подружка Маринка. З Маринкою ми частенько зустрічаємось, щоб поспілкуватись, обговорити свої жіночі справи. Маринка поки що не заміжня. Все перебирає залицяльниками. Та ще масла у вогонь додала одна зустріч.
Одного разу зайшли ми з Маринкою до кав’ярні випити кави, поспілкуватися. А там наші однокурсниці Оля і Галинка. Ми були раді зустрічі з ними, бо давно не бачились. Сіли за один столик і стали розповідати про своє життя-буття. Галинка почала першою свою розповідь. Вона розповіла, що одружена вже п’ять років. В неї щасливий шлюб. Чоловік її дуже кохає.
Вигляд Галинка мала чудовий. Було зрозуміло, що салони краси – це її другий дім. Нам звичайно було трішки заздрісно і цікаво, як їй це вдається в такі не зовсім легкі часи. Галинка розповіла, що це чоловік привчив її так доглядати за собою.
– Невдовзі після весілля чоловік подарував мені абонемент в один із найкращих салонів краси, – сказала Галинка.
Я запитала його:
– Я що некрасива? Маю поганий вигляд?
А він відповідає:
– Ні. Ти для мене найгарніша жінка у світі. І я хочу, щоб ти залишалась такою на довгі роки. І я все буду робити для цього.
– З того часу він постійно виділяє мені певні кошти на салони краси. Також я маю власні доходи. Частину яких я витрачаю на свій розсуд, – продовжувала Галинка. – Відвідування салонів стало для мене буденною справою. Зараз я маю свого улюбленого косметолога, перукаря, візажиста, стиліста. Завдяки їм і завдяки моєму чоловікові я так добре виглядаю.
– Я сто разів говорила тобі Галинко, що тобі пощастило з чоловіком, – сказала Оля.
– А в мене все навпаки,- зітхнула Оля. – Мій чоловік говорить мені:
– Ти мені й така подобаєшся. Для кого тобі чепуритися? Он потрібно машину в ремонт віддати, гараж протікає, а ще он Микола мене на риболовлю кличе – сто років не був. А на все це потрібні кошти.
– А мені так хочеться відчувати себе справжньою жінкою, – продовжувала Оля.
– Ось недавно запропонувала мені співробітниця чудову сукню. Їй розмір не підійшов. Я одягла її та знімати не хотілось. Так вона мені сподобалась. Але ціна не маленька. Взяла сукню додому. Одягла. Говорю чоловікові:
– Поглянь. Яка краса!
А він мені:
– І куди ти в цій красі ходити будеш? В тебе, що одягнути не має що? Та й в сімейному бюджеті таких витрат не передбачено. Поверни сукню. І не мороч мені голову.
– Довелося повернути сукню. На жаль, не всі чоловіки готові платити за красу, – підсумувала Оля.
Ми ще довгенько просиділи в кав’ярні. Про все хотілося поговорити. Тільки Маринка, сиділа якась задумлива.
Коли ми з нею йшли додому я поцікавилась:
– Що з тобою, подруго? Чому така засмучена?
А вона відповідає:
– Ну, от як тут виходити заміж, коли є такі чоловіки, як в Олі? Як в них розібратися? Мабуть, я не буду поспішати у цій серйозній справі.
