Я ріс у дуже дружній родині. Мама завжди вчила нас з братом бути щедрим і допомагати один одному. Коли траплялися якість складні ситуації батько пояснював, що вихід є завжди. Але ми повинні підтримувати рідних нам людей. Саме зараз я дуже вдячний за своє дитинство. Ми з братом були близькі. Роман мене рятував від старшокласників. Я і до цього часу намагаюся наслідувати брата.
Звісно, проблеми, які трапляються з нами у дорослому житті не зовсім рівноцінні з дитячими. Ми і надалі підтримуємо один одного. Я завжди прагну віддячити братові за щасливе дитинство.
Одного разу Романові потрібно було поїхати за кордон. Він вирішив, що дружину візьме з собою. Все-таки, підтримка поруч не буде лишньою. Єдиною проблемою був його особняк і мій племінник Артем. Роман не хотів залишати без нагляду сина і будинок, тому я відразу вирішив, що залишуся з Артемом і буду наглядати за особняком.
Племінника я бачив рідко. Але ми з ним мали хороші відносини. Між чоловіками завжди знайдеться про що поговорити.
Моя дружина відпустила мене. Ми жили в місті. Мені довелося взяти деякі речі, бо відстань була не близька. Тетяна з розумінням віднеслася до ситуації. Вона ще зготувала мені багато смачних страв і я поїхав.
Роман залишив нам ключі від мисливського будиночку, лазні, гаражу. Для себе я розумів, що рівень довіри між мною і братом був максимальним.
Артему було тринадцять років. Він любив грати у футбол. Не далеко від нього жив його друг. Вони часто зустрічались. Я вже знав, що Артем прийде додому пізно ввечері, бо комп’ютерні ігри були його улюбленою справою. Їжу нам готувала куховарка. Роман залишив весь свій персонал.
Останнім часом Артем перестав зі мною розмовляти. Він не повідомляв куди іде. Цілими днями хлопця не було вдома. Я не дуже акцентував на це увагу, бо були літні канікули. Він хотів відпочити, але мені було дуже дивно. Вдома в брата було багато роботи. Роман мав власне озеро, де розводив рибу. Він здійснив дитячу мрію. Колись ми двоє бігали до сусіднього села і там до пізньої ночі ловили рибу.
Я з радістю допомагав садівнику і іншим. Мені дуже подобалося там. Вже тиждень я пробув в Романа. Мене дуже надихала природа.
Артем перестав ночувати вдома. І мені довелося з ним поговорити. Я спитав де він живе. У відповідь отримав лише лайливі слова. Племінник почав мене виганяти. Він кілька разів мені нагадав, що це не мій будинок і права тут залишатися в мене нема. Артем казав, що я поводжуся як власник.
Ці страшні слова не забуду ніколи. Такої «вдячності» мене не потрібно було. Перед мною стояв вибір: залишитися чи повернутися додому. Але я не міг так просто покинути все. До того ж мені було б соромно дивитися брату в очі.
Моїм головним завданням було залишитися і помиритися з племінником. Я пішов до сусіднього будинку. Артем з другом грали в комп’ютерні ігри.
– Добрий день. Можна мені з тобою поговорити?
– Ви ще і сюди прийшли. Вже від вас нікуди не можу заховатись.
– Давай вийдемо і нормально обговоримо ситуацію.
Племінник таки погодився. Ми вияснили непорозуміння. Артем думав, що я вкрав у нього годинник. А ще Роман по телефону повідомив про його байдужу поведінку і небажання мені допомагати. Хлопець, звісно, вирішив, що це я брату розповів. Ми домовилися, що далі все будемо робити разом і дружно чекатимемо приїзду Романа.
Тепер я знав, що все налагодилося. Артем сам зрозумів ситуацію. З кожним днем наші стосунки налагоджувалися. І я знову відчув підтримку і гордість за племінника.
