При зустрічі з подругою ми розговорилися й в нас зайшла тема за дітей. І вона розповіла, що батьки чоловіка не хочуть сидіти з внучкою.
Виходила вона заміж вагітною. Тому у його батьків не лишалося іншого вибору як прийняти дівчину в родину. Раніше вони були проти того, щоб пара побралася. Але хлопець зовсім не хотів слухати матір, та робив по-своєму.
Після появи внучки, вони ніяк не давали знати про себе. Не прийшли навіть після виписки з пологового будинку. Що говорити про кожен день. Як телефонували до чоловіка, ні слова за дитину не згадають.
Пара дуже любить подорожувати, відпочивати з друзями, а з появою дитини це стає неможливим. Вони й не проти того, щоб за дитиною приглядали батьки. Тому переважно вони привозять її до батьків жінки. Та лишають дівчинку там на декілька днів, поки батьки самі не зателефонують, що час забирати дитину.
Через два роки після народження доньки до нас навідалася мати чоловіка. І я вкотре попросила її лишитися з внучкою, бо ми збиралися на день народження до наших друзів. Та й вона збиралася їхати на дачу до своєї сестри. Та удала ніби не почула мого прохання.
І як після цього можна сказати, що вона любить свою внучку? Коли не хоче навіть лишатися з нею на декілька годин. Моя мама ніколи не може відмовити мені в цьому. Їй завжди за радість няньчитися з нею.
