Не завжди життя складається так як ми то плануємо, але з будь-якої ситуації є вихід.
Розкажу сьогодні про одну сім’ю, вони жили по сусідству зі мною у нашому селі. Багатодітна родина, шестеро дітей на хвилинку, мама постійно була в декреті, бо діти маленькі, батько працював на тимчасових роботах, щоб хоч якось заробити на сім’ю. Заробітки тата плюс виплатити на дітей, власне господарство, так і виживали, щодень – просто робота. Але таких сімей було багато на той час. Все було б не так погано, якби найменша дитинка не народилася особливою.
Вагітність і пологи як завжди, нічого особливого, але щось було не так, дитинка дуже повільно розвивалася, коли дівчинці було 1 рік, вона тільки починала сидіти, ходити не вміла, батьки розуміли, що з донечкою щось не так. Звернулися в лікарню, діагн0з ш0кував їх, дитинка хв0ра, вилікувати неможливо, вона ніколи не буде такою, як інші діти, якщо зможе ходити й самостійно себе обслуговувати, то буде максимум її досягнень. Дівчинка мала вр0джене захв0рювання, причини ніхто не знав. Так просто сталося, ніхто не винний.
Для родини це було справжнім тягарем, грошей і так не вистачало, а тут ще хв0ра дитина, якій і ліки потрібно купляти й харчування спеціальне, а в селі все просто, працюєш – маєш, що їсти, не працюєш – не маєш що їсти, тому ні про які дорогі ліки й реаб1літацію і мови не було.
Дівчинка росла. Росла сама по собі, ходити почала десь у два з половиною рочки, а в п’ять почала потрошки говорити. Мама постійно наспівувала якісь пісеньки під час роботи, донька повторювала за нею, так і розговорилася. Але вже тоді всі відмітили, що в дівчинки неймовірно красивий тембр голосу. В селі був український хор, там переважно були старенькі бабусі, але коли вони почули як співає дівчинка, то почали постійно її брати на свої репетиції й навчати співу. По правді, дівчинка була неймовірно здібною, і коли вона починала співати, то всі замовкали, це було так заворожливо. Так, вона ніби те собаченя, прибилася до місцевих бабусь, вони її теж любили, постійно, то яких пирогів дадуть, то старий одяг від внуків принесуть, щоб дівчинка мала, що одягнути.
Бабусі в хорі вже були дуже старенькі й одного звичайного недільного дня одна з них не прийшла на репетицію, як виявилося, тої ночі вона п0мерла. Звісно, ніякої репетиції вже не було. Всі сумні порозходилися додому, ніби розуміючи, що їхній час теж скоро настане.
Пох0рон не відкладали, організували на наступний же день. Прийшло майже все село в тому числі всі бабусі з хору, в повітрі нависло тяжке відчуття неминучості, всі мовчали, кожний про своє. Але раптом цю мерт8у тишу розірвав дзвінкий голос. Всі оглянулися і побачили, що дівчинка, дивлячись в безкрає небо, так віртуозно грається з нотами, поєднуючи звуки свого голосу з журб0ю. Спочатку ніхто не знав як реагувати, пох0рон все-таки, а тут співи як на весіллі, але через хвилину ще одна бабуся підхопила мелодію, потім ще одна. І, здається, в тому співі полилося все г0ре і невиплакані сльо3и.
До дівчинки підійшла дочка п0мерлої бабусі, міцно обійняла її й 3аплакала.
-Дякую, тобі. Мама не хотіла б, щоб ми пл4кали над нею, вона хотіла, щоб ми співали для неї.
Ось так, одна особлива дівчинка почала лікувати своїм голосом людей від стр4ждань.
