Я вже давно живу у Штатах. Ще в молодості вдалось поїхати, як студентка за обміном. Там я і зустріла свого майбутнього чоловіка, який потім забрав мене на зовсім. У нас вже двоє дітей – Моніка і Джон – на честь батьків мого чоловіка.
В Україні в мене залишилась мама і сестра. Мамі я періодично допомагаю грошима. Кожних два роки вона прилітає до нас. Стосунки в нас прекрасні. А от з молодшою сестрою Галею ми не спілкуємось. Все через її заздрість.
«Завжди тобі щастить, – говорить сестра, – ти цього всього не заслужила. Чим я гірша?»
Ні, сестра нічим не гірша за мене, але коли я навчалась та ходила на додаткові курси з англійської, Галина тільки й думала, де купити нові джинси й знайти хлопця. Поки я здавала екзамени сестра ходила на побачення. Врешті вона змогла досягти свого – у сімнадцять років її покликали заміж. Сестра дуже вихвалялась цим, адже я у свої дев’ятнадцять ще не мала хлопця. Щоправда, заміж Галя вийшла, бо завагітніла і її друг не мав куди діватись.
А згодом, після народження дитини, чоловік Галі почав пиячити. На дружину з дитиною уваги не звертав, працювати ніде не хотів. Ох і намучилась ще Галя з ним.
Тим часом я навчалась. А потім переїхала в Америку до Фреда, з яким познайомилась на одній з конференції. Тоді він був молодим вченим. А зараз досягнув значного рівня у своїй галузі науки. Я теж працюю, тому живемо ми, навіть за американськими мірками, небідно. А сестру це дратує, адже вона зі своїм чоловіком та дитиною живуть у старій хаті в хаті в селі й навіть на море виїхати не можуть.
А в чому моя провина? В тому, що я ставила перед собою інші цілі? Я намагалась відновити спілкування з сестрою, навіть надсилала їй гроші, але вона говорить, що їй від мене нічого не треба. Ну і нехай. Просто шкода, адже рідна сестра. Але хіба я повинна відчувати провину за всій успіх?
Чоловік говорить, що я нічого нікому не винна. Фред каже, що мені потрібно відпустити цю ситуацію, але я не можу…
