Хочу поділитися однією історією, яка трапилася зі мною ще в дитинстві, але все ніяк не пускає і постійно повертається в спогадах.
Мені було 6 років і в цьому віці я вперше зрозуміла, що таке дружба. Її звали Аня, на два роки менша за мене, приїжджала постійно до бабусі в гості. Бабуся жила по сусідству, тому і не дивно, що нас познайомили. Ми одразу потоваришували й з того часу постійно були разом, не нерозлийвода, як кажуть.
Для мене Аня була як меншою сестрою, яку я завжди намагалася оберігати й підтримувати. Ми про все ділилися, про перших хлопчиків, які дарували валентинки і про перші невдачі. В нас було наше місце, між нашими будинками був міст, під яким протікав невеликий струмок, ми завжди збиралися там.
Минали роки, ми дорослішали, але дружба наша лише міцнішала, завжди разом, вже десять років.
І от мені вже шістнадцять років, зовсім доросла, перше кохання, його звали Володя, чотири роки він мені подобається, ми товаришували й здається ось-ось перейдемо на інший рівень нашого спілкування.
Одного дня прогулюючись з Аньою ми зустріли Володю, я як завжди засоромилася, але з непохитною стійкістю демонструвала впевненість, я їх познайомила, ми трохи поговорили й розійшлися. На наступний день я знову зустріла Володю, я була щаслива побачити його знову, але те, що відбулося далі мене явно засмутило. Володя сказав, що йому дуже сподобалася Аня і чи можу я влаштувати їм побачення.
І що робити в такій ситуації, типовий любовний трикутник? Я люблю його, а він її, і до всього вона моя найкраща подруга, мій друг. Що важливіше любов чи дружба?
Того вечора я зустрілася з Аньою, вона поводила себе дуже дивно і якось ніяково запитала чи мені ще подобається Володя. Здається я все почала розуміти, він теж їй сподобався, у нас склалася ідеальна пара, тільки я там була лишньою.
Я замовкла на декілька секунд і ображено сказала, що він мені більше не подобається. І тут у відповідь я почула:
-О, це дуже добре, бо мені він так сподобався вчора і якщо він тобі більше не подобається, то ти тоді будеш не проти, якщо ми з ним зустрічатимемося?
Здається цей день не міг бути гіршим. Моя найкраща подруга, яка знала, що я стільки років жила думками лиш цим хлопцем, так легко може ігнорувати мої почуття.
Врешті-решт, вони почали зустрічатися, а я завжди була третьою і лишньою. Стосунки їх протривали цілих два тижні й вона його кинула. В результаті Володя почав залицятися до мене, але моя образа не могла допустити більше ніяких відносин з ним, тому я відмовила йому.
З Аньою в нас почали рідшати зустрічі, а потім і зовсім завершилися. Всі розійшлися в різні сторони.
Чому я постійно згадую цю історію? Я все не можу до цього часу дати собі відповідь чи правильно я тоді зробила, бо в результаті нещасливі стали всі та найперше – я. Я втратила і коханого і подругу. То що потрібно було обрати? Кохання і боротися за нього до кінця чи дружбу, навіть таку односторонню. Чи, можливо, я правильно вчинила позбавивши своє життя від людей, які мене не цінували?
З того часу минуло двадцять років, а я постійно думаю про той вибір і яким би було моє життя, якби вибрала тоді інший варіант розвитку подій.
А як ви думаєте, що важливіше: дружба чи любов?
