До останнього місяця моє життя йшло налагодженим впевненим напрямком. Усе в мене складалося добре. Влаштувався на роботу після закінчення університету, працював сумлінно, тому керівництво швидко звернуло на мене увагу, доручило виконання кількох важливих проєктів. Я впорався із завданням успішно, тому отримав підвищення. Крім того, сім’ї у мене немає, можу затримуватися понаднормово, а відрядження не є для мене проблемою. Зараз я займаю керівну посаду, дуже гордий, що зумів швидко побудувати кар’єру, завдяки власним вмінням і зусиллям.
Але приблизно місяць тому я зустрів Олену, своє перше справжнє кохання. Ми навчалися в одному університеті, але на різних курсах. Закохалися один в одного з першого погляду, зустрічалися майже рік. Але моїм батькам Олена не сподобалась, батько був категоричним. Я припинив зустрічатися з дівчиною. Потім неодноразово звинувачував себе у слабкості, але вже нічого не міг змінити.
Компанія, в якій я працюю, була спонсором дитячого свята, яке влаштовували на честь відкриття нового дитячого комплексу. На ньому я й зустрів Олену з донькою. Дівчина зовсім не змінилась, я запропонував випити разом кави, доки донька бавилась на новому майданчику.
Олена розповіла, що вийшла заміж, у них щаслива родина. Чоловік її працює лікарем, вона доки у декретній відпустці, доглядає за донечкою. Згодом до нас приєднався й Антон, ми доволі приємно поспілкувалися, згадали минуле, чимало студентських історій.
Оленин чоловік розповів кілька кумедних випадків зі своєї практики. Було видно не озброєним оком, що він любить доньку і дружину, що у родині панує повага, тепло та затишок.
Повертаючись додому, мене трохи взяли завидки, адже я міг би бути на місці Антона. І лише тоді зрозумів, що мене весь цей час бентежило. Олена блакитноока блондинка, а Антон взагалі рудий та весь у конопушках, от їхня донечка, хоч і з великими сірими оченятами, проте з довгим темним волоссям.
Я з відзнакою закінчив школу та універ, закони генетики вчив сумлінно, швидко підрахував, коли розійшовся з Оленою, та коли вона народила доньку. Всю ніч я не міг заснути, на наступний день усе валилося у мене з рук, не зміг зовсім працювати. Виявилося, що дівчинка забула іграшку в мене у машині, коли я підвозив їх додому. Тиждень я не наважувався піти до лабораторії, проте ні про що інше не міг думати, тому зважився.
Виявилося, що дівчинка донька Олени та моя. Тепер я не знаю, що мені робити далі. Як впоратися з емоціями, що відчуваю. Яке рішення я маю прийняти, невже маю залишити все позаяк воно є?
