Все в житті Олександра та Дарини складалося добре. Подружжя і справді було взірцем та прикладом для багатьох сімей. Добрі, щирі, усміхнені, завжди уважні одне до одного, доброзичливі до оточення. Мали власний невеличкий бізнес – кав’ярню та кілька затишних магазинчиків із кавою та чаєм – фінансово забезпечені.
А от дітей у родині не було. Багато сліз виплакала Дарина, одному Богу відомо скільки кабінетів у лікарнях оббігала, все марно. Рішення всиновити дитину з дитбудинку було виваженим та непростим. Спочатку вони з Олександром довго вивчали історії діток на сайтах, вдивлялися у фото, потім почалася нескінченна біганина по кабінетах зі збиранням довідок, нарешті можна було їхати знайомитися.
Олеся одразу сподобалася подружжю, жвава, балакуча, відкрита та весела дівчинка з великими сірими розумними очима. Дарина з чоловіком прикипіли до неї серцем, наче все життя чекали на неї. Вони швидко знайшли спільну мову, а через тиждень Олеся вже ночувала у власній кімнаті у своєму ліжечку.
Але чомусь одразу дівчинка засумувала, Дарина часто заставала малу із заплаканими очима, без настрою. Жінка не знала, як підступитися до дівчинки, на всі питання вона просто опускала оченята та мовчала. Та все ж одного вечора їй вдалося розговорити Олесю. Виявилося, що у дівчинки є молодший братик Ілля, який залишився у дитячому будинку, тепер мала за ним дуже сумує та переживає за нього.
Звісно, що ні Дарина, ні Олександр, не очікували на такий розвиток подій, щобільше, не планували всиновлювати двох дітей. Проте рішення їхнє не могло бути іншим. Тепер вони щасливі батьки й доньки, й синочка.
