Ми з Уляною родом з невеличкого містечка. Знаємо один одного з самого дитинства, разом гуляли в одному дворі, потім ходили в одну школу, почали зустрічатися. Після закінчення школи я вступив до університету в Києві, це була моя мета, здобути хорошу освіту, потім знайти роботу та переїхати з нашого маленького міста. Уля після випускного вступила у місцевий коледж.
Відносини на відстані важко підтримувати, проте дівчина мені дуже подобалась. Ми вирішили спробувати, у наш час сучасних технологій це не дуже складно, є месенджери, відеозв’язок. Крім того, це мало стати для нас маленьким випробуванням, адже в житті виникає багато різних ситуацій, в яких необхідна впевненість та підтримка люблячої половинки.
Спочатку я приїздив майже кожні вихідні, часто Уляна теж бувала у мене в гостях. Потім я влаштувався на роботу, бо лише одної стипендії ні на що не вистачало, почав приїздити рідше. На останньому курсі додалися державні іспити та курсові роботи, не було мови не те щоб приїжджати додому, навіть спілкувалися з Улею не кожного дня. На екзаменах був представник відомої фірми, він запропонував мені роботу в їхньому офісі, я погодився, тому що мав змогу побудувати кар’єру за спеціальністю, зарплата мене теж влаштовувала.
Коли нарешті я зміг приїхати додому у нетривалу відпустку, то мене чекала неприємна несподіванка. Уля почала палити. Замість радісної зустрічі, після того, як ми стільки часу не бачилися, у нас сталася сварка. Я дуже негативно ставлюся до паління. Я не хотів образити дівчину, проте вона сприйняла мої зауваження, як зазіхання на її особистий простір.
Не знаю, що мені тепер робити, Уля чудова дівчина, але міняти свої життєві принципи я не налаштований. Висувати ультиматуми теж не вихід, сподіваюсь, що Уля все ж таки схаменеться.
