– Олю, Олю, – твоя бабця тебе шукає, – кричали діти у дворі, коли я спустилась, щоб покликати дочку вечеряти. Діти радісно бігали та навіть не задумались над тим, що сказали.
«Бабця?!» – Ці слова засіли в мене глибоко в душі, адже до цього ніхто не називав мене бабусею моєї дочки. Так, мені вже сорок чотири, а доньку я народила в тридцять вісім, але я не думала, що виглядаю, як бабуся.
В той вечір я довго стояла перед дзеркалом і не могла зрозуміти, чому діти так сказали. Так, виглядаю я, звичайно, не на двадцять, але й на бабусю «не тягну». Чи все ж?
Можливо, річ у моїй манері одягатись? Так, гардероб у мене ще з минулого століття, але я якось не звертала на це увагу. Завжди на себе часу не вистачало. Чи, може, мені треба змінити зачіску, бо цей фіолетовий відтінок мені зовсім не пасує?
Точно! Треба схуднути, адже ніщо так не додає жінці зайвих років, як зайві кілограми.
З того вечора почалась моя «трансформація». Я почала бігати щоранку, а ввечері замість телевізора проводити час у спортзалі. Зробила собі модну стрижку, пофарбувала волосся у природний відтінок та оновила гардероб.
А у сорок п’ять я завагітніла знову. І знову дівчина. Тоді я дала собі обіцянку, що моя донька мене не соромитиметься, а навпаки, буде гордитись мною. Це додавало мені стимулу. Адже понад все на світі я боялась, що знову зіткнуся з цим словом «бабця».
Навіть після других пологів мені вдалось взяти себе в руки й стати стрункішою, ніж у молодості. Зараз моїй молодшій донечці шість і всі навколо говорять, що її мама має гарний вигляд.
Так, звичайно, ніхто мені не лестить і не каже, що я, наче сестра для своїх доньок, адже вік в мене солідний, але всі, хто мене знають, говорять, що виглядаю я чудово – стильна, струнка та життєрадісна. Зараз мене цікавлять не тільки рецепти пиріжків – я навчилась слідкувати за модними тенденціями. Я не вдаю молодицю, але намагаюсь навіть у п’ятдесят один мати гарний вигляд. Адже краса – це наше бажання, а не роки та фізичні параметри.
Я гордо всім називаю свій вік та тішусь тим, що в мене такі маленькі діти. Навіть, якби хтось зараз назвав мене «бабцею», я б, швидше за все, розсміялась би замість того, щоб образитись, адже за ці роки я попрацювала ще й над самооцінкою. Адже я твердо знаю, що бабцею стану тільки для своїх онуків і ні на мить раніше!
