Усе своє життя я прожив сам, а от у 55 років все ж таки вирішив одружитися. Так склалося, що у молодості я дуже любив одну дівчину, вона відповідала мені взаємністю. Потім я пішов служити в армію, а вона обіцяла мене дочекатися. Коли я повернувся у рідне місто, виявилося, що вона вже заміжня за іншим. Не можна передати, що я тоді відчував. Я летів додому, як на крилах, з купою подарунків, та й весь цей час мене гріла та додавала сил думка, що вдома на мене чекає кохана. Такої зради я не міг пробачити. Спочатку довго не зустрічався з дівчатами, а потім навпаки, міг кожного нового місяця зустрічатися з іншою. Все намагався забути своє перше кохання, ніяк не міг знайти їй заміну.
Вже набагато пізніше, з’ясувалося, що батьки дівчини були проти наших відносин, тому всі мої листи, які я надсилав, вони ховали. Дівчині сказали, що більше у рідне місто не повернуся, що я закінчив службу і в мене є інша, а про неї я забув. Вона вийшла заміж за того хлопця, що хотіли її батьки. Все своє життя їй довелося жити з некоханим чоловіком.
Я ж попарубкувавши все своє життя, нарешті зустрів жінку, яка мені до душі. Отак прийшов на збори місцевого ОСББ, а Світлана Володимирівна виявилася головою та звітувала про виконану роботу, а також про те, що планують відремонтувати та полагодити. Мені дуже сподобалася її ділова вдача, я проявив ініціативу допомогти при необхідності.
Ми почали спілкуватися. Виявилося, що Світлана моя однолітка, вдова, має дорослу доньку, в якої вже є власна сім’я. Через півроку зустрічань я зробив Світлані пропозицію, і вона погодилась та переїхала до мене. Чесно кажучи, я спочатку довго вагався. Не уявляв, чи зможу з кимось разом жити. Все ж таки майже все життя прожив сам, звик до свого певного життєвого устрою, маю звички.
Проте мої побоювання були марними. Світлана виявилася доволі тактовною та простою у побуті. Вона одразу внесла тепло та затишок у мою холостяцьку оселю, звісно прийшлося бути більш охайним, перестати ходити вдома в розтягнутих спортивних штанях, але це, мабуть навіть плюс. Свєта спокійно ставилася до залишеного на ніч після вечері посуду, який я прибирав зранку. Виявилося, що разом набагато цікавіше дивитися, а потім обговорювати фільми, а якщо наші думки різняться, то сперечатися.
А от донька Світлани виявилася проти нашого сімейного життя. Вона вважає чомусь мене шахраєм, хоча ми склали шлюбний контракт, тому кожен із нас захищений. Донька гадає, що ми вже немолоді для сімейного життя та могли б просто спілкуватися, проводити час разом. Можливо вона і має рацію.
Проте мені дуже приємно, що за стільки років біля мене є жінка, яка офіційно у статусі моєї дружини. Ми зі Світланою вважаємо себе ще доволі молодими, у нас багато спільних планів на майбутнє. Натомість у нас немає багажу образ один на одного за незмінений підгузок, затримку на роботі чи відрядження з молодим колегою, а є життєвий досвід, взаємоповага та бажання йти на поступки одне одному. Зі свого боку можу впевнено сказати, що я радий, що одружився у свої 55 років.
