«З тою молоддю жити – один біль головний» – вставляла своїх «п’ять копійок» сусідка, яка приходила, щоб «пожаліти» маму, якій ми «сіли на шию і ноги звісили».

Я завжди вважала, що дорослі діти повинні жити окремо від батьків. Сама знаю, як воно. Ми з чоловіком, поки не мали власного житла і намагались зібрати гроші, жили разом з моїми батьками. Мої тато з мамою до цього були людьми тихими та неконфліктними, а коли мій чоловік до них підселився, почалась якась війна.

«Ти їсти не вмієш варити, от і не пхайся до моїх каструль!» – Говорила мені мама, яка до цього була доволі миролюбною й моя присутність на кухні її абсолютно не пригнічувала.

«Твій чоловік – безрукий! – Кричав мені батько, – гвіздка забити не може, навіщо він тобі такий здався!»

«З тою молоддю жити – один біль головний» – вставляла своїх «п’ять копійок» сусідка, яка приходила, щоб «пожаліти» маму, якій ми «сіли на шию і ноги звісили».

Як результат, нам з чоловіком все одно довелось переїхати на орендовану квартиру, щоб не слухати незадоволення більше від моїх батьків. А те, що ми «зекономили», живучи в них, довелось повернути як «моральну компенсацію» за те, що напсували їм стільки нервів.

Зараз наша дочка доросла і нещодавно сказала нам, що буде виходити заміж.

– Це добре, але жити ви де збираєтесь? – Акуратно запитала я.

– Думали поки в нас, у моїй кімнаті, – безтурботно відповіла донька.

– Вибач, доню, але так не буде, – чоловік вирішив поставити все на свої місця, – ми з мамою, – він подивився на мене, – вважаємо, що молодій сім’ї краще жити окремо.

– Але ми не маємо грошей! – Незадоволено сказала донька – А у мене велика кімната, чому ми не можемо пожити тут?

– Бо це – неправильно, – твердо сказав чоловік, – якщо потрібні гроші на оренду – ми на перший час дамо, але далі думайте самі.

Донька дуже образилась. А потім ще зателефонували майбутні свати з претензіями, що ми за батьки такі, якщо не хочемо, щоб діти з нами жили?!

– Ми б і самі їх до себе взяли, – говорила наша майбутня сваха, – але в нас квартира маленька, однокімнатна, а у вас місця достатньо.

– Але ми не вважаємо за потрібне та правильне жити разом. Крапка. – Сказав останнє слово мій чоловік.

І, врешті, чому ми маємо перед кимось виправдовуватись?

Оцініть статтю
Та невже
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

«З тою молоддю жити – один біль головний» – вставляла своїх «п’ять копійок» сусідка, яка приходила, щоб «пожаліти» маму, якій ми «сіли на шию і ноги звісили».
Та невже
Privacy Overview

This website uses cookies so that we can provide you with the best user experience possible. Cookie information is stored in your browser and performs functions such as recognising you when you return to our website and helping our team to understand which sections of the website you find most interesting and useful.