Я жила з бабусею з 3 років, коли вона забрала мене до себе, я її любила, а ще я дуже любила її пироги з вишнями, мені здається, що й зараз я відчуваю їхній аромат.
Я мало що пам’ятаю зі свого життя з батьками, в мене був тато, але він пішов від нас, коли я була зовсім маленька, вдома було декілька фото, де тато тримав мене таку маленьку на руках, але якось мама в черговій істериці їх порвала, це я добре пам’ятаю. Батьки р0злучилися і мама почала поводитися дуже дивно, постійно кричала на мене, приводила додому дивних людей, різних чоловіків, інколи взагалі не ночувала вдома, а я лишалася сама і так боялася, що ховалася за диваном, чекаючи маму.
Одного разу до нас в гості приїхала бабуся, я була вдома сама, г0лодна, бабуся тої ж хвилини забрала мене до себе і більше я ніколи не ночувала сама.
Нам добре жилося, бабуся любила мене і всього навчала, а як могла допомагала їй, адже вона вже була старенька. Так ми прожили 8 років. Мама тим часом особливо не сумувала, вона почала регулярно випивати, в неї вже змінився третій чоловік і якось вона прийшла до нас у гості, що траплялося дуже рідко, але прийшла непросто так, виявилося, що вона вагітна і робити аб0рт вже пізно, а потенційний батько, ясна річ, нічого знать не хоче. Бабуся вмовила маму сходити до лікаря, перевірити чи з дитинкою все в порядку, бо враховуючи мамин спосіб життя – очікувати можна було б чого завгодно. Але все було добре. Через пів року в мене з’явилася сестричка, я інколи провідувала її в мами, мама не дуже за нею дивилася, а бабуся вже була геть не в змозі доглядати за немовлям.
Через декілька місяців мама знову зірвалася і почала сильно пити, сусіди викликали соціальні служби й мою сестричку забрали в дитячий будин0к, а маму позбавили батьківських прав.
Але на цьому все не закінчилося, мене чекав страшний удар, коли одного разу в школу за мною прийшла наша сусідка по під’їзду і розповіла, що бабусі більше немає.
Я не знала, що робити далі й де я взагалі буду жити, адже бабуся була єдиною людиною, яка по справді мене любила і піклувалася про мене. Мої страхи були не безпідставні, адже близьких родичів у нас не було, а мама постійно пила, тому мене теж відвезли в дитячий будинок, але в інший, ніж мою сестру. На той час мені було 14 років. Не скажу, що це були найкращі роки мого життя, але я розуміла, що лишися однією близькою людиною для своєї сестри, тому як тільки мені виповнилося 18 років, я знайшла свою сестричку і регулярно її відвідувала, щоб вона розуміла – вона не сама в цьому житті.
Я вступила в технікум і паралельно знайшла роботу, тепер я була зовсім дорослою і як ніколи раніше розуміла, що відповідаю не лише за себе, а і за свою сестру.
Мені залишилася бабусина квартира, тому де жити я мала, тепер я готую документи, щоб забрати свою сестричку до себе і тоді ми будемо разом, один за одного, незважаючи ні на що.
Це був нелегкий процес, майже рік я потратила, щоб відстояти своє право піклуватися про сестру й ось зараз ми вдвох їдемо перший раз дивитися на море. Я знаю точно, тепер все буде добре, як тоді, коли ми з бабусею пекли пироги з вишнями й щастя було поруч.
