– Це не моя дочка! – Я сиділа й дивилась на дівчинку, загорнуту в білі пелюшки.
– Вибачте, але ми тут дітей не плутаємо! – Медсестра дивилась на мене з явним роздратуванням, адже з хвилини на хвилину закінчувалась її зміна.
– Але моя дочка світла, а ця дівчинка з темним волоссям. Ви самі не бачите? – Я ледве стримувала сльози, адже гормони давали про себе знати. Так, ситуація не критична, свою доньку я знайду, але зараз для годування мені принесли іншу дівчинку.
– Та діти кожного дня міняються! – Кричала медсестра – Що ви розумієте?!
– Може й не багато я розумію, але це не моя дочка. – Я вказала на маленький клаптик паперу на руці дитинки – Тут написано «Гавриленко», а у мене «Гнатенко»!
– О, знову ця санітарка без окулярів дитину брала! – Медсестра з незадоволеним обличчям взяла дитину й за кілька хвилин принесла мені мою дочку.
– А хто та дівчинка? – Запитала я.
– Ніхто не знає. Її залишили кілька днів тому під дверима пологового. Тільки записка була «Гавриленко». – От тепер і чекаємо, поки вона трохи відклигає, а далі – Дім Малюка та інтернат – матері вона не потрібна.
– Як так може бути? – Я сиділа й дивилась на свою дитину.
У неї є майбутнє – люблячі батьки та дім. А у цієї дівчинки нікого і нічого немає.
Всю наступну ніч я погано спала, а на ранок був день виписки. Яким було здивування мого чоловіка, коли я вийшла не з одним, а з двома живими конвертами. Та, на щастя, він мене підтримав і дівчинку ми залишили.
Зараз у мене дві чудові доньки і я безмежно вдячна небесам, що колись розсіяна санітарка принесла мені іншу дівчинку, яка стала мені ще однією дочкою!
