Гаряча кава на столі, перед очима екран ноутбука, а за вікном активно починається снігопад. Вже незабаром Новий рік, але роботу ніхто не скасовував. Майже кожного вечора Ігор проводив час саме так. Йому нещодавно виповнилося двадцять два роки, а хлопець вже встиг втратити роботу через не зроблену вакцинацію. Тепер йому доведеться працювати вдома, добре, що це можливо у наш час.
Крім роботи, Ігорю не щастить у любовних стосунках. Вже скільки йому років, а дівчини нема. З цим він вирішив теж щось робити.
Тільки ось і тут на нього чекали невдачі. Спочатку хлопець знайомився з дівчатами в соціальних мережах, все було добре, доки вони не зустрічалися на живо. Перша виявилася надто балакучою, постійно розповідала тільки про себе та нічого не питала у свого співрозмовника. Друга чомусь постійно розповідала йому про футбол:
– Ну ось я йому і кажу, що обожнюю футбол, ходила на багато матчів, а він змінює тему. Ну, хоч ти не такий? Любиш футбол? О! Особливо з пивком та рибкою перед телевізором.
– На жаль, ні, – відповів Ігор.
Хлопцеві не подобається цей вид спорту через те, що в дитинстві йому прилетів м’яч прямо в перенісся. З того часу він і близько не хоче наближатися до будь-яких м’ячів.
Втретє йому попалася дівчина з дивною манерою спілкування, вона загравала з кожним хлопцем на їхньому шляху. Ігор запропонував замовити у кафе по чашці гарячого напою та круасани. Поки вони чекали на вулиці своє замовлення, супутниця встигла трьом чоловікам сказати комплімент та мило помахати ручкою. Хлопець спробував це якось виправити, звернути на себе більше уваги, адже вона йому дуже сподобалася характером, зовні, у них навіть захоплення були схожі, але все було безрезультатно. З дівчиною довелося попрощатися.
Вже за три дні Ігор зустрівся з новою дівчиною. Насамперед його увагу привернули її блакитні очі та довге руде волосся. Вона була дуже гарною, веселою, розповідала про те, яка вона господарка, обожнює тварин тощо.
Все було б добре, якби не раптова дитяча поведінка рудоволосої дівчини. Коли пара проходила повз магазин з іграшками, то вона почала благати Ігоря купити їй великого білого ведмедя, немов дитина. Звичайно ж він відмовився від такої покупки, бо, на жаль чи на щастя, він не мав грошей на цю іграшку. У відповідь ця «дитина» образилася на нього, надулася та пішла додому, так і не попрощавшись. Хоча, найімовірніше, вони все одно більше не зустрінуться.
Бідолашний хлопець так сильно засмутився. Ну невже він ніколи не зустріне ту саму? Невже він так і залишиться самотнім назавжди?
Поки він перебував у цих роздумах, Ігор не помітив, як опинився біля вокзалу. Він здивувався, як швидко дійшов сюди. Але так навіть краще, зараз сяде в автобус та поїде до потрібної зупинки.
Дочекавшись транспорт, з великим сумом, хлопець сів на пасажирське місце й втупився у вікно, спостерігаючи за парочками, що веселяться.
– Невдалий день? – запитав його водій.
– Можна й так сказати.
Діставшись до знайомого провулку, за яким знаходився житловий будинок, Ігор почув виснажений котячий крик. Він повернув голову в бік звуку та помітив компанію дітей із п’ятьох людей, які знущалися з кішки. Найбільше на світі, чого юнак не зможе стерпіти, то це неправильне поводження з невинними тваринами. Ігор не став чекати й впевненим кроком попрямував до дітей.
Розігнавши кожного по хатках, хлопець дбайливо взяв на руки змучену кішечку та відніс до себе додому. З дитинства мама його завжди вчила допомагати тваринам, незалежно від того, в якому стані вони перебувають.
– Тепер ти в безпеці, ніхто тебе не образить, – звернувся Ігор до кішки, що муркоче, а та у відповідь тільки радісно нявкнула.
Хлопець відчинив двері своєї квартири, з якої миттю повіяло приємне тепло, від нього кішці стало ще краще. Він відпустив нову співмешканку на підлогу, щоб та розвідала обстановку. Насамперед чорно-біла мадмуазель попрямувала до батареї, яка знаходилася у спальні Ігоря. Вона поклала свої лапки на неї та так просиділа майже годину, доки її новий господар готував ласощі. Повечерявши та відігрівшись, кішка не відходила від свого рятівника ні на крок, весь час хотіла залізти до нього на руки.
Ігор довго думав як би її назвати, старанно підбирав ім’я та тільки на Алісі вона радісно замуркотіла.
– Схоже поки ти мені будеш вірною супутницею все своє життя, Алісо, – почухавши за вушком, сказав хлопець.
Що ж, схоже на те. З одного боку, Ігор все ж таки знайшов «дівчину своєї мрії». Спокійна, любляча, не дуже балакуча та просто наймиліша на світі. А з іншого, рано чи пізно, він зустріне таку саму людину.
