Живемо ми всією сім’єю у селі, у нас було своє господарство, чотири кози, качки та одна корова. Усі вони жили у великому сараї, біля нашого будинку. Був у нас ще песик, звали його Кеша. Маленьке коричневе диво, яке незабаром отруїв сусід. Ми довго не могли наважитися на нового домашнього улюбленця, але потім вирішили взяти у знайомої одного з кошенят.
Спочатку Рижик жив у нашому будинку, адже був зовсім маленьким. Ми його доглядали, випускали надвір, коли він просився. Цей малюк виявився дуже грайливим, рідко спокійно сидів на одному місці. Незабаром він почав частіше виходити на подвір’я та іноді спав з нашим господарством у сараї, особливо взимку. Одна з наших кіз, Мурка, прив’язалася до Рижика, вони постійно спали разом. Коли наступали холоди, наш кіт тільки з нею і був, рідко коли вдавалося його забрати до хати.
На жаль, довго їхнє щастя не тривало. Нам довелося продати кіз та корову через брак грошей, а качки пішли в наш морозильник. В результаті, сарай спорожнів, там було дуже холодно, тому що не було для кого топити піч, щоб стало тепліше. Але Рижик продовжував там спати, він ніби чекав, що Мурка може повернутися. Через тиждень я порадилася з батьками з приводу того, щоб його забрати назад у будинок, хоч би на момент зими. Шкода його, він замерзне в тому сараї.
У результаті ми всією сім’єю вирішували забирати домашнього улюбленця до будинку чи ні. Слава Богу всі погодилися, адже раніше він уже був тут, тож труднощів з адаптацією та звиканням не повинно виникнути.
“На твоїй совісті буде, якщо раптом Рижик наробить комусь у капці”, – жартома сказала мені мама. Хоча все одно бажано за цим стежити, мало що він може зробити, наш кіт вже дуже давно не залишався з нами в одному приміщенні.
Як же жалібно Рижик почав нявкати, коли я його несла до нас у хату з сараю. Він зовсім відмовлявся йти звідти, наївно думаючи, що незабаром повернеться Мурка та все буде гаразд. Котик неохоче переступив поріг й мовчки сидів біля вхідних дверей, не хотів іти до нас у кімнату, коли ми його звали.
Мама постелила йому покривало біля порога, щоб не замерз та поставила мисочку молока. Тільки через два дні Рижик заспокоївся та почав активно ходити по хаті. Він зрозумів, що його ніхто нікуди насильно не виганятиме, що доведеться змиритися з відсутністю його подруги. Наш кіт повернувся в колишній стан, це дуже тішило. Рижик почав грати зі мною, голосно нявчати, коли йому давали їсти, загалом усе налагодилося.
Улюбленим та постійним місцем у нашого кота було та залишилося підвіконня біля дивана. Під ним є батарея, яка добре гріла це місце. Тепер він звідти практично не йде.
