Маринка закінчила школу із золотою медаллю. Вони з мамою вирішили, що вступати вона буде до місцевого вишу. Всього півроку тому помеr її тато. Дуже болісною була втрата. Особливо тяжко було мамі. Тому дівчина вирішила не залишати її саму і продовжити навчання в місті.
Промайнуло літо, ось вже й перше вересня. Маринку повністю поглинуло студентське життя. Їй дуже подобались нові знайомства, нові друзі. У групі було багато студентів із навколишніх міст та сіл. Жили вони в гуртожитку і тримались якось відокремлено від міських. Маринка, яка від природи була дуже товариська, вирішила здружити групу. Вона стала організовувати різні заходи. Курс весело зустрічав прихід осені, Новий рік, день студента… Дівчина стала душею колективу. Багато однокурсників були закохані в неї. Та серце вибрало одного, Максима.
Максим був родом з сусіднього містечка. Він вступив до вишу, вже у 25 років. Та це не завадило йому здружитися з однокурсниками. Веселий, дотепний, відчайдушний, завжди охайний, він був мрією не однієї дівчини. Та перевага дісталася Маринці. Вони стали зустрічатися. Дівчина вся світилася від щастя. Це були перші справжні почуття, так їй тоді здавалося.
Наближалась перша сесія. Маринка її не боялася. Навчання давалося їй легко. Чого не скажеш про Максима. По – перше, він давненько закінчив школу, а по – друге, не дуже йому хотілося засиджуватися за підручниками.
Якось Маринка поцікавилась:
– Максиме, як ти плануєш здати сесію?
– Я придумав. Зайдемо на екзамен разом і ти мені допоможеш дати відповіді на запитання, – відповів Максим. – Невже ти не допоможеш коханому?
Трішки подумавши, Маринка відповіла:
– Допоможу.
З того часу дівчина навчалась за двох. Всі практичні роботи, курсовий проєкт робила за себе і за Максима. Їй було не важко. Поруч був коханий, а це головне. Максим фактично став членом сім’ї. Він лагодив праску, міняв кран на кухні, ремонтував пилосос. Мама Маринки потай раділа такому майбутньому зятю. Та й студентка вже мріяла про сім’ю.
Непомітно промайнули студентські роки. Позаду захист дипломного проєкту. Маринка зібрала книги з бібліотеки та понесла їх здати. Повертаючись, побачила Максима, який розмовляв з Василем, їхнім одногрупником. Вона попрямувала до них. Коли була вже недалеко, помітила? що в неї розв’язався шнурок на кросівках. Дівчина присіла, аби його зав’язати та почула розмову хлопця з товаришем.
– Які твої плани на майбутнє? – поцікавився Василь.
– Повернуся додому, – відповів Максим.
– А як же Маринка?
– А що Маринка. Ці стосунки були потрібні лише, щоб без проблем навчатися. Наївне дівчисько. Я не залишу ні дружину, ні сина. Їх я дуже кохаю, – сказав Максим.
Від почутого у дівчини перехватило подих. Вона не могла повірити почутому. З грудей вирвалося лише:
– Ой!
Максим здригнувся і повернувся.
– Маринко, люба. Я зараз все поясню.
Та Маринка не чула його слів. Очі наповнились слізьми, а ноги несли її геть від цієї брехні, непорядності і зради.
