У мого чоловіка Артура є ще молодший брат Марко. Їхні батьки від самого народження хлопців намагались дати їм все найкраще – від іграшок та одягу до репетиторів та вчителів музики. Свекри, самі собою, люди небагаті, але задля дітей готові були на будь-які крайнощі. Тесть працював на двох роботах та майже не бував вдома. Оксана Василівна, мама чоловіка, хоч і тендітна жінка, але свого часу, не шкодуючи здоров’я пішла працювати на місцевий базар. Там вона торгувала різним дріб’язком, типу, шкарпеток та сірників.
Ще батьки чоловіка тримали господарство в селі й щовихідних їздили туди, щоб взяти домашнього буряка та моркви й ще трохи зекономити.
Коли я познайомилась з чоловіком, то спочатку подумала, що він син когось із місцевих бізнесменів – дорого одягнутий, на шикарному автомобілі. Але коли ближче дізналась його історію, то вирішила, що такий стан речей неприйнятний.
– Якщо хочеш, щоб я стала твоєю дружиною, – сказала я Артурові, коли він зробив мені пропозицію вийти за нього заміж, – то ти повинен сам чогось досягнути, а не висіти на шиї в батьків. Така моя умова.
І, на диво, хлопець погодився. Він влаштувався на більш перспективну роботу і ми почали орендувати житло, не беручи допомогу від його батьків.
Спочатку свекруха ображалась на мене, що відмовляюсь від того, аби вони фінансово допомагали дорослому синові.
– Будуть свої діти – зрозумієш! – Казала мені Оксана Василівна.
– Можливо… – Відповідала я.
Та з роками всі звикли до того, що ми з Артуром самі відповідаємо за свій добробут. А от Марко – брат чоловіка, навпаки, скористався цією ситуацією.
Зрозумівши, що старшому братові батьки вже не допомагають, але ще працюють і заробляють, хлопець вирішив, що тепер можна їх «експлуатувати». Так він вмовив їх купити йому квартиру та оплатити ремонт. Згодом, завдяки економності батьків Марка, у хлопця з’явився дорогий автомобіль та побутова техніка.
Саме в цей час Марко одружився і його дружина Анжела теж не була проти приймати допомогу свекрів.
– А що? – Говорили мені дівчина – Вони ж самі хочуть нам чимось допомогти.
– Але вони вже немолоді люди, – намагалась пояснити я, – їм вже час відпочивати, а вони ще горба гнуть, аби вам якусь копійку заробити. Ви ж можете й без їхньої допомоги обійтись, Анжело!
– Не лізь не у свою справу! – Відрізала дівчина і я вирішила, що, напевно, й справді краще не пхатись туди. Врешті, самі якось розберуться.
А коли свекри дізнались, що Анжела вагітна, то Оксана Василівна зібралась та поїхала на заробітки, бо ж для майбутнього онука хтось має старатись!
Потім свекри взялись виплачувати кредит Марка та Анжели за більшу квартиру, бо в тій, бачте, невістці з дитиною тісно.
Пройшло вже майже десять років. Приходить до мене якось Оксана Василівна й каже:
– Втомилась я все життя пахати, як проклята!
– А хто вам, – кажу, – лікар? Ви самі так захотіли!
– Знаю-знаю… – Задумалась свекруха – Але то тій Анжелі все мало. Вона, як прийшла в нашу родину, то мені тепер взагалі відпочинку немає – мушу їй догоджати…
– Так я вам чим допомогти можу?
– Ой доню, – свекруха витерла очі кутиком серветки, – я з чоловіком вже немолода. З дня на день сива старість підкрадається. Скоро на той світ. А нас Анжела доглянути не схоче – я це бачу. Може ви з Артуром нас візьмете до себе?
Я навіть не знаю, як вчинити правильно. З одного боку, я сама відмовилась від допомоги тещі, аби не бути їй нічого винною. І я розумію, що це батьки чоловіка – гріх не доглянути. З іншого боку, чому б свекрусі не піти до іншої невістки, яка сидить на їхній грошах і не змусити її виплачувати «борг» перед батьками чоловіка, які все життя для них старались?
Що б ви порадили зробити в цій ситуації?
