Петро їхав додому на своєму великому джипі. Дуже втомлений, уявляв як зараз піде в душ, скуштує щось смачненьке, та швидко організує собі подорож у царство Морфея (спати). Він працює пілотом в одній відомій авіакомпанії, робота дуже тяжка, але в нього нарешті почалася відпустка.
Проте, усі плани одразу забулися, як тільки Петро побачив на узбіччі маленького хлопчика, на вигляд років шести. Він стояв і плакав, весь в болоті, одяг порваний.
Батьківський інстинкт не дозволив чоловіку проїхати повз. Він зупинився, аби дізнатися, що сталося з дитиною. Хлопця звати Павло, його мама помеrла місяць тому, він залишився з вітчимом, який не хотів опікуватися дитиною. Декілька днів тому він виїхав за кордон, а хлопця викинув на вулицю. Це просто жах, дитина сама блукала стільки часу, а ніхто не звернув уваги.
Петро посадив хлопця в машину та відвіз до себе додому, там відмив його, дав якийсь свій одяг, адже звідки в нього вдома міг взятися дитячий одяг. Нагодував малого своїми фірмовими макаронами з куркою та напоїв какао. Після чого, хлопець заснув на столі, навіть не дійшов до ліжка, втомився..
Наступного дня Петро звернувся до поліції, там відповіли, що чоловік, котрий залишив дитину саму, не був офіційним опікуном, тому його потрібно віддати у дитячий будинок. Іншого виходу немає, хіба якщо сам Петро хоче усиновити хлопця.
Він думав про це цілий день, міг і довше, але часу не було, вирішувалась доля маленького Павла. Як бути з роботою, якщо він всиновить хлопця, адже йому потрібно керувати літаками.
“Це все неважливо, тепер він буде моїм сином!”, — вирішив Петро.
