Ольга Іванівна тяжкою старечою ходою переступила поріг невеличкої кімнати. Зупинилася. Не поспішаючи окинула поглядом житло, в якому їй тепер доведеться жити.
– Проходьте, бабуню, – почулося за спиною. – Мені тяжко тримати речі.
Ольга Іванівна отямилася і поквапливо пропустила дівчину, яка занесла дві невеликі валізи, весь нехитрий скарб старенької.
– Розташовуйтесь, будь ласка, і відпочивайте, – мовила дівчина й вийшла з кімнати.
Ольга Іванівна тихенько присіла на стілець. Ось вона в тому місці, в якому їй понад усе не хотілося опинитися на старості літ. Але так склалася доля. Нічого не вдієш. До будинку для людей похилого віку її привезла онука Світлана. В обох жінок краялось серце від рішення, що довелося прийняти. Та іншого вони не мали.
Ольга Іванівна виховувала сина Романа сама. Чоловік помеr, коли сину було десять років. Всю свою любов, теплоту і турботу вона віддавала Роману. Син віддячував їй тим же. Жили дружно, в злагоді. Роман навчався, працював, а потім в його житті з’явилася Оксана. Ольга Іванівна схвально поставилась до вибору сина. Полюбила її, як рідну дитину. Оксана була вдячна за поради та підтримку. Особливо вони стали в нагоді, коли в сім’ї з’явилася маленька Світланка. Жінка всіляко допомагала молодим батькам. А коли дівчинка пішла до першого класу, то жінка вийшла на пенсію, щоб було зручно відводити і забирати онучку зі школи, допомагати виконувати домашні завдання, відвідувати гуртки та додаткові заняття. Бабуся й онука багато часу проводили разом. Оксана з прихильністю ставилась до свекрухи, а Світлана дуже любила свою бабусю.
Непомітно плинув час. Здавалося зовсім недавно Світланка закінчила школу, а вже позаду навчання у виші. Все було чудово в сім’ї. Ольга Іванівна була впевнена, що в її чекає щаслива старість. Проте жахлива подія одного дня перевернула все їхнє життя.
Роман з дружиною потрапили в дорожньо – транспортну пригоду. Карета швидкої допомоги, лікарня, операції одна за одною. Все це потребувало чималих коштів. Довелося Ользі Іванівні позичати гроші в знайомих. Та найстрашнішим було те, що врятувати життя батькам Світлани не вдалося. Коли бабуся з онукою трішки прийшли до тями, постало питання, як віддавати борги. Вони довго думали, розглядали різні варіанти й нарешті прийняли рішення, яке далося їм дуже нелегко. Жінки вирішили продати квартиру і віддати борги. Розрахунок був такий. Світлана, яка мала пропозицію на роботу за кордоном, поїде заробляти гроші на нове житло, а Ольга Іванівна тим часом поживе в приватному будинку для людей похилого віку.
Ось так опинилася Ольга Іванівна в цій кімнаті. Надіється, це не на довго. Вона знає, дівчина невдовзі повернеться, адже онука її дуже любить і ніколи не покине. Вірить старенька, що буде доживати вік у своїй квартирі разом зі Світланкою.
