Я хлопець, мені двадцять років, маю дівчину та непогану роботу. А моя діяльність полягає у взаємодії з дітьми, тобто я вихователь у садочку. Не дивлячись на те, що я чоловічої статі та досить молодий, мене взяли без жодних вагань, на співбесіді я дуже впевнено й правдоподібно говорив про своє кохання та інтерес до дітей. У самого є молодша сестра, яку доглядав з пелюшок, мені це дуже подобалося та тому захотів стати вихователем у дитячому садку. Малюки трапляються різні, як зовні, так і внутрішньо. Кожен унікальний по своєму та до кожного потрібен особливий підхід, щоб домовитися та вибудувати довірчі стосунки. Але нещодавно до нас привели одну дівчинку, яка поводилася підозріло тихо та спокійно, а головне, не йшла ні на який контакт зі мною. Причина, через яку вона так себе поводила, мене дуже здивувала та розчулила.
Дівчинку звуть Поліна, їй шість років. Коли дізнався про її вік, перебував у певному замішанні. Як батьки припускають, щоб їхня дочка, будучи вже в дошкільному віці, досі ходила в садок? До речі, говорячи про цих людей, ну, м’яко кажучи, це просто нелюди. Вони буквально кидають у нас на невизначений час Полю, а потім повертаються за нею через два чи три дні, не більше. За поведінкою було видно, що вона їм не потрібна та тільки заважає жити. Я вирішив заслужити довіру з боку дівчинки. Розмовляв із нею на цікаві теми, пригощав різними ласощами, читав їй улюблену казку перед сном. І ось так, поступово ми потоваришували, а я навіть не помітив, як прив’язався до Поліни. Згодом вдалося дізнатися, чому її батьки так поводяться.
Історія мало не довела мене до сліз, маленька з повною серйозністю розповідала мені кожен свій прожитий день у тому злощасному будинку. На неї навіть руку піднімали, виганяли з дому, після чого Полі доводилося ночувати під дверима та чекати, поки на ранок не впустять назад. Я так перейнявся розповіддю, що без жодних вагань прийняв рішення про те, що заберу цю дитину до себе й зроблю все можливе, щоб дівчинка відчула себе коханою. Моє ставлення до Поліни помітили співробітники та рекомендували не робити з неї особливу, інакше це може погано вплинути на групу. Звичайно ж, мене це не зупинило та, порадившись з дівчиною, ми вирішили удочерити дівчинку. Перед цим зустрілися з її батьками, все обговорили й вони охоче погодилися, щоб ми забрали доньку. А, і мене звільнили з роботи через те, що мені знайшли заміну, стареньку бабусю, яка ледве чує… Зате тепер я став найщасливішою людиною у світі.
