З Андрієм ми познайомилися випадково в супермаркеті. Я набирала в пакет фрукти та раптом він порвався. Фрукти розсипались. Молодий чоловік, що був поруч, почав допомагати збирати їх. До каси ми попрямували разом. Коли вийшли з магазину, то чоловік запропонував донести мою сумку з покупками. Я погодилась. По дорозі ми познайомилися. Розговорилися. Він провів мене до під’їзду. Домовилися, що завтра зустрінемось. Андрій, так представився хлопець, мені сподобався. Було помітно, що і я йому теж.
Ми почали з ним зустрічатися. Багато часу проводили разом. Гуляли містом, ходили в кіно, відвідували різні заходи. І чим більше я його пізнавала, тим більше він мені подобався. Я вже мріяла про сім’ю. Чекала, що Андрій скоро запропонує мені вийти за нього заміж. Та чоловік не поспішав це робити. Всі мої натяки на одруження не мали результату. Я не знала, що мені робити. Я відчувала, що Андрій кохає мене, та чомусь не поспішає з одруженням. Поговорити відверто з ним на цю тему не наважувалась. Продовжувала чекати й вірила у майбутнє щасливе наших стосунків.
І ось одного разу, коли я майже втратила всіляку надію на весілля, до мене завітав Андрій з величезним букетом троянд. Я нарешті почула слова, які так довго чекала. Моєму щастю не було меж.
Пройшов деякий час і я набралась сміливості запитати у чоловіка, чому він так довго не наважувався зробити мені пропозицію.
Тоді Андрій зізнався мені, що він був одружений. Вони з дружиною вже давно не жили разом. Дітей не мали, але у них був спільний бізнес. Це дуже ускладнило процес розлучення. Він як міг намагався все прискорити, тому що дуже хотів, аби я якнайскоріше стала його дружною. А зізнатися мені, що він формально одружений, боявся. Не знав, як я на це відреагую. Невдовзі ми побралися. Живемо дружно і щасливо. Отже, хто вміє чекати, той дочекається своє щастя.
