Ми одружилися, коли моєму чоловіку Денису було 37 років, а мені 29. Спочатку все було складно, я в нього закохалась, а батьки були проти, адже він не мав хорошої роботи, чи хоча б своєї квартири. Але любов перемогла.
Ми були одружені 4 роки, але от я ніяк не могла завагітніти, вирішила здати усі потрібні аналізи. Лікарі говорили, що я повністю здорова. Денис, коли я попросила його провіритись, сказав, що не може бути проблеми в ньому, але все ж послухав мене.
Як я й думала, виявилося, що він не спроможний мати дітей, адже для його віку, в організмі надто багато тютюну та алкоголю..
Лікарі сказали як мінімум рік без сигарет за спиртного, аж тоді може й вийде щось. Але одразу попередили, що навіть з такими обмеженнями, завагітніти я зможу лише з допомогою лікарів, тобто, штучним способом, з використанням наших матеріалів…
Ось пройшло одинадцять місяців, ми звернулися до лікарів, звісно ж мого чоловіка попросили здати потрібний матеріал. Того дня, до лікарні нас відвіз друг Дениса, адже живе недалеко від нас, та йому було по дорозі. Він їхав на огляд до сімейного лікаря. Тоді, я нічого не запідозрила…
Ми почули чудову новину. Можна проводити процедуру! Я буда дуже щаслива, адже в той день я завагітніла, з першого разу!
Ще через два місяці ми дізналися, що у нас буде двійня, а потім сказали, що це хлопчики. Я була на сьомому небі від щастя, адже чекала двох діток від коханого чоловіка.
Але було й дещо не надто позитивне – поведінка Дениса протягом усієї вагітності. Він завжди був дуже нервовий, гнівався через усе. Частіше затримувався на роботі, одного разу я побачила в нашій квартирі жіночу сережку. Подумала, що це він так переживає за мене з дітьми, вирішила не розвивати цю тему.
Наші хлопчики народилися, як я й очікувала, вони зовсім не були схожі на мене. Ні при народженні, ні рік потому.
Чоловік почав працювати все більше й більше, ми купили квартиру, машину, було все, що потрібно. Але наші стосунки так і не налагоджувалися. Я старалася приділяти йому більше часу, найняла няню, сама запрошувала його на побачення. Але нічого не виходило.
Останньою краплею став випадок, коли ми з хлопчиками повернулися додому, після вихідних в селі, у моїх батьків. Я побачила у своєму ліжку іншу жінку. Сварки, крики, тоді було все.. І це вже бачили діти.
Він навіть не виправдовувався, пішов кудись. Наступного ранку я знову попросила няню прийти, адже повинна була піти по справах.
По дорозі, коли поверталася додому, я зустріла друга Дениса, того, який відвозив нас у лікарню, в той день, коли я завагітніла.
Він побачив мій стан, сказав що чоловік дзвонив йому й все розповів. А те що я почула потім..
Друг чоловіка розказав мені всю правду, чому діти не схожі ні на мене ні на чоловіка (я завжди думала що хлопчики пішли в в мого дідуся).
Того дня, коли мій чоловік здавав матеріал для перевірки, друг здав все замість нього.. Він не курить, не п’є, займається спортом, але дітей не має..
Більше я слухати не хотіла, думала лише про розлучення.
Як Денис міг таке зі мною зробити..
