Ми з дружиною та 8-річним сином Іваном нещодавно переїхали у нову квартиру. Це досить хвилююче для дорослих – міняти своє місце проживання, а для дітей – тим паче.
Річ в тім, що ми переїхали геть в інший район й Іван залишився без друзів. Син у мене дуже комунікабельний хлопчик, тож для нього це ціла трагедія. На диво, Іванко досить швидко подружився з хлопчаками з двору.
Взагалі район, у якому ми живемо дуже спокійний, вікна з квартири в нас виходять на дитячий майданчик, де грає наш син, тож ми з легкістю відпускаємо його гратися самого.
Одного разу я побачив дивну картину. Це був вихідний і ми з дружиною виконували якусь хатню роботу, чи то вікна мили, чи штори прали. І ненароком я поглянув у вікно й побачив, як дідусь з сусіднього під’їзду схилився над моїм сином і розмахував руками.
Я вийшов на двір і почув, як дідусь кричав на мою дитину. Звісно, я підійшов спитати, з чого це раптом він вирішив вихованням чужих дітей займатися.
«Ваш синочок тут бігає цілий день у мене під вікнами! Відпочивати заважає!», – почав кричати й на мене цей дивний дідуган.
Спершу я попросив його не підвищувати голос ні на мене, ні, тим паче, на мою дитину. Потім я сказав, що територія двору та під вікнами – не є його приватною власністю і якщо я ще раз побачу його поруч з моїм сином – викличу поліцію.
Дідусь одразу заспокоївся, а ми з Іваном пішли додому. Він був дуже засмучений, син не любить жалітися і намагається сам розібратися з кривдниками. Тобто, ми зовсім не та родина, де батьки здмухнуть кожну пилинку з плечиків дитинки – нам це заборонив робити власний син.
Десь ближче до вечора я дізнався від Івана, що дідусь на нього лається з першого дня його перебування на дитячому майданчику. При чому зауваження настільки незначні: то вдень мій син голосно катається на гойдалці, то бігає поблизу його вікон, то голосно сміється. Я був здивований, чому Іван нам не розказав про це одразу.
З того дня я став пильніше слідкувати за сином і помітив, що той дідусь все одно чіплявся до мого Івана. При чому інших хлопців він не чіпав. Мені в якийсь момент стало тривожно, ніхто не знає ж причин такої поведінки. Ваня ж почав зневажати на ці зауваження і просто ігнорувати дивакуватого сусіда.
Днями я повертався з роботи і ледь не зомлів від побаченого. Дід стояв над моїм сином і підняв руку аби вдарити. Я підбіг і відштовхнув другого, ледь втримавшись й самому вирішити це питання з застосуванням сили.
«Слухайте, яке Ви право маєте підіймати руку на мого сина? Я ледь тримаю себе в руках аби не відповісти на Ваші діяння!», – сказав я.
Сусід мовчки пішов додому. Я запитав сина, що сталося, та Ваня не відповідав.
Наразі ми вирішили не відпускати Івана без мого супроводу, або дружини. Якщо сусід не заспокоїться, ми будемо звертатися до поліції.
