Неділя, тихий сімейний вечір. Чоловік, дружина та син сидять й разом дивляться мультик. Мир й злагода. Хлопчик дивиться на годинник, махає головою, швиденько бере пульт та вимикає телевізор.
— Мамо, тату, нам треба дуже правильно поговорити.
— Синку, ти, мабуть мав на увазі, серйозно поговорити, а не правильно? — каже мати
— Так-так, серйозно.
— То що ж тебе непокоїть? — питає тато.
— Зараз уже майже десята вечора, скоро ви будете вкладати мене спати, але я знаю що самі не заснете!
— Любий, з чого ти це взяв? Ми з татом теж лягаємо спати о десятій, бо це так правильно, — мама відповідає.
— Ееее ні, нічого подібного. Ви самі не спите й мені не даєте! Чому у вас завжди так шумно? Тату, чому мама кричить на тебе так, як мій друг з садка викрикує “Так-так-так”, коли виграє у грі на телефоні?
В батьків потемніло в очах від такого питання, а ще вони були впевнені, що зі сторони було видно, як волосся у них стало дибом.. Від такого питання дитини..
— Синку, ти правий, вибач нам, ми з мамою більше не будемо без тебе грати ігри на телефоні. Бачиш, дорослі теж поводитися часом, як діти.
— Ну не знаю, я вже розказував старшій сестрі друга про вашу поведінку, коли та забирала його з садка. Вона мені сказала, що ви там робите якось мені братика. То правда?
Все, це був нокаут..
— Ні-ні, ти що, ти що, не знаєш, що діток лелеки приносять, або в капусті знаходять? А ми хіба лелеки, сину, ми ж люди, — ледь відповідає мама.
— Ну добре, тоді ви більше без мене ігри не грайте, інакше я ображуся. Добраніч!
Так батьки й просиділи пів ночі, в шоковому стані.. Як же їм було незручно. Але разом з тим, ще й трішки смішно)







