Після закінчення університету я влаштувалася на роботу в одну з приватних фірм. Там я й познайомилася зі моїм майбутнім чоловіком Кирилом. Ми закохались один в одного з першого погляду. Стали зустрічатися, а невдовзі побралися. І ось вже не один рік живемо у затишку й злагоді. Та непорозуміння між мною і свекрухою на початку нашого сімейного життя ледве не зруйнувало наш шлюб.
Річ у тім, що я не люблю готувати. Вірніше, просто вважаю, що жінка не повинна витрачати купу часу на такі речі, як прибирання, стояння біля плити. Вона має навчатися, самореалізовуватися, будувати кар’єру. А у вільний час активно відпочивати, подорожувати. Навкруги стільки всього цікавого і захопливого. Про таку мою життєву позицію Кирило знав ще до одруження. Він теж розділяв мою точку зору. А ось свекруха не схотіла мене зрозуміти.
Непорозуміння виникло вже при першому знайомстві з батьками чоловіка. Взагалі вони добре мене прийняли. Було видно, що я їм сподобалась. На мене вони теж справили враження розумних, інтелігентних людей. Мама Кирила накрила чудовий стіл. Чого там тільки не було, і варене, і жарене, і печене. Все було дуже смачне. Особливо мені сподобався шоколадний торт. Я поцікавилась, де замовляли таку смакоту. Мама Михайла, Віра Павлівна, здивовано мовила:
– Що ви, Людочко, я сама його приготувала. А ви, Людочко, печете торти?
– Я готувати майже не вмію. Не вистачає на це часу, – відповіла я.
– Нічого. Я вас навчу. Кожна жінка повинна вміти добре готувати, – зауважила Віра Павлівна.
Я не втрималась і висловила свої погляди на хатні обов’язки жінки. Моя майбутня свекруха була шокована. Лише вчасне втручання Кирила в нашу дискусію врятувало ситуацію.
Проводжаючи мене після ввечері, Кирил заспокоював мене. Він просив не ображатися на маму, що вона хороша, добра і не бажає мені зла. Просто має ось такі погляди і в іншому її вже не переконати.
– Що ж мені робити? Я не можу, щоб домашній побут зруйнував всі мої план, але й з твоєю мамою не хочу непорозумінь. Вони будуть псувати наші стосунки, – відповіла я.
Після шлюбу свекруха все намагалася мені довести, що домашні страви набагато корисніші, смачніші і значно дешевші від страв на замовлення. І що я маю навчитися смачно готувати. Ці постійні повчання почали викликали в мене роздратування. Потрібно було щось робити, аби не втратити спокій в сім’ї. Якось своїми проблемами я поділилась із сусідкою Юлею. Вона на хвилинку замислилась, а потім каже:
– Я допоможу тобі.
– Яким чином? – поцікавилась я.
– Наступного разу, коли твої свекри завітають до вас, допоможу тобі приготувати обід. Готувати це – моє покликання, – сказала Юля.
Так і вирішили зробити. З того часу Юліні обіди рятують мене. Зі свекрухою більше немає непорозумінь. І в сім’ї панує злагода та спокій.
