Ми з чоловіком та двома дітьми приїхали до моєї мами на зимові канікули. Вона вже зовсім старенька, слабо зі здоров’ям, постійно її усе болить, завжди каже, що скоро буде вже йти від нас. Тому ми дуже хотіли, аби вона побула з внуками, а вони з нею, адже іноді наші мами краще спілкуються з нашими дітьми, ніж ми самі! Хотіли разом відсвяткувати різдво, приготувати все, як було колись. Батька мого звісно уже немає, але хоча б так.
Але от характер в матері дуже складний, ще з дитинства пам’ятаю її нервовий характер, та я все сподівалася, що вона буде спокійніша в старості. Ага, якби ж то. Нашим дітям по шість та десять років, молодший – хлопчик, а старша – дівчинка. Спокійними їх не назвеш, але ж це діти.
Ну і звісно, вони багато гралися в домі та шуміли, навели трішки безладу. Вони просто дуже хотіли звернути на себе увагу бабусі, адже бачили її ще зовсім давно. Так ось, сказала нам бабуся, що “і ми, й наші діти їй вже набридли”, аби ми збиралися геть до свого міста й сиділи там, а їй дали спокій..
А я ледь вмовила чоловіка на цю поїздку, він ж пропонував море, я ж так хотіла, щоб діти побули у бабусі. Зрозуміє вона колись, що залишилась сама, бо всіх від себе повідганяла, але тоді буде вже пізно..
