Своє раннє дитинство я пам’ятаю уривками. Ось я щасливий сиджу в тата на колінах, а він читає мені книжку. То лежу в ліжечку, а мама розповідає вечірню казку. Бачу, як я біжу по парку на зустріч усміхненим батькам. Раптом виразно чую гучний голос тата й тихе схлипування мами. Потім від‘їзд тата у відрядження, з якого я його так і не дочекався.
Коли я трішки підріс й почав вже в чомусь розумітися, то мама сказала мені, що тато більше не буде жити з нами, бо тепер у нього інша сім’я. Вона всю свою любов, теплоту і турботу віддавала мені. Я віддячував їй тим же. Жили дружно, в злагоді. Але підтримки саме батька мені завжди бракувало. Я із заздрістю дивився, як сусідські хлопчики грають із татами в футбол, як вони навчають синів їздити на велосипедах, кататися на ковзанах, як їздять разом на риболовлю. Мені дуже хотілося, щоб тато був поруч. Я чекав на нього, а він все не приходив і не приходив. Йшов час. Я закінчив школу, вступив до університету.
Коли я навчався на першому курсі, захворіла мама. Ми опинилися в дуже скрутному становищі. З прибутків – це мамина маленька зарплата та моя стипендія. А витрати на лікування були значними. Звичайно, можна було позичити у знайомих, або взяти кредит у банку. Та як потім їх повертати? Я не знав, що робити. Ось тоді мамина сестра Оксана розповіла:
– Я довго вагалась, говорити тобі це чи ні. Річ у тім, що я знаю, де зараз твій батько. Він живе дуже заможно, звернися до нього. Можливо, він зможе допомогти вам грошима. Все ж таки не чужі люди. Ось його номер телефону.
Я довго думав над пропозицією тітки Оксани. Не знав, що робити. З одного боку дуже не хотілося звертатися по допомогу до людини, яка фактично відмовилася від мене, а з іншого потрібно було рятувати життя мамі. Нарешті прийняв рішення, яке далося дуже нелегко. Я таки зателефонував батькові. Домовилися про зустріч. Я дуже хвилювався. Думав, як він мене зустріне, що скаже.
Сказати, що розмова не склалася, це нічого не сказати. Батько зустрів мене дуже сухо. Вислухав мою розповідь. І без будь-якого жалю в голосі, сказав, що він нічим не може нам зарадити, що це наші проблеми. Розпрощався, сів у автомобіль і поїхав. Деякий час я стояв, як вкопаний, приходив до тями. Того дня я довго блукав містом. Потрібно було багато чого обміркувати. До вечора два головних рішення було прийнято. По-перше, я назавжди викреслив зі свого серця і своєї пам’яті людину, яка вважалася моїм батьком. По-друге, вирішив взяти академічну відпустку в університеті й влаштуватись на роботу, аби мати кошти на лікування. Мама спробувала мене відмовити, але я свого рішення не змінив. Влаштувався автомеханіком добре оплачувана робота, хоч і важка. Грошей вистачало і на проживання, і на ліки для мами. Лікування пройшло успішно.
Через рік я зміг повернутися до навчання. Після закінчення університету влаштувався на роботу, яка приносить мені задоволення і гідну зарплатню. А потім в моєму житті з’явилася Оля, з якою ми невдовзі побралися. Кохана подарувала мені чудову двійню. Мама живе з нами. Ми їй вдячні за поради та підтримку. Особливо вони стали в пригоді, коли в сім’ї з’явилася малеча. Я дуже люблю своїх синочків і за будь-яких обставин не залишу їх без підтримки.
Якось до мене дійшли чутки, що в мого батька проблеми з бізнесом. І що наразі у нього фінансові й сімейні труднощі. Звичайно, не бажаю йому нічого поганого, але й перейматися його проблемами не хочу, як він колись моїми. Наші дороги розійшлися. Ми стали чужими. На жаль.
