Ми з чоловіком були одружені вже два роки, я дуже довго чекала на пропозицію, адже він чомусь тягнув. Бо зустрічалися до шлюбу ми ще п’ять років. Тяжкий у нього характер, що тут скажеш.
Але я розуміла, що ще довше. напевно, буду чекати на дозвіл, аби ми завели дитину. Вже так сильно хотіла завагітніти, аби в нашому домі бігало маленьке щастячко. Але чоловік проти, казав, що поки не хоче, та й взагалі не знає, чи буде мати бажання. Я не могла цього зрозуміти.
Але звісно, ми не все можемо контролювати, тому моє бажання здійснилося, я завагітніла. А, що сказав на це чоловік? Та нічого, просто втік. Мені навіть стало смішно, адже він насправді, коли дізнався, що я вагітна, то дочекався вечора, тихенько зібрав речі та втік вночі.
А що тут ще сказати? В принципі, я мала очікувати на щось подібне.
У мене народився чудовий хлопчик, до речі, коли я побачила, що схожий він лише на мене, то ще більше зраділа. Живемо вдвох уже чотири роки.
Але нашу маленьку сім’ю спіткало лихо – я дуже сильно захворіла. Я зімліла, коли займалася хатніми справами. Лікарі сказали, що це рак.
Я погано почувала себе останнім часом, проте, була впевнена що це через перевтому. А залишився лише тиждень. Як бути, як сказати сину, що він залишиться один. Я знала одне – в дитячий будинок він піти не може, я не хочу цього, нехай це буде моїм останнім бажанням.
В лікарню до мене прийшов брат, з яким ми не спілкувалися вже п’ятнадцять років, адже стосунки у нас були дуже погані. Він давно одружений, має одну доньку. Я зрозуміла, що брат – єдиний шанс для мого сина, на нормальне життя.
Попросила його, аби забрав собі Данила (так звуть мого сина). Він нічого не сказав, вийшов до дружини в коридор. Та я добре чула розмову.
– Ти знущаєшся? Який ще її син? А тобі яке діло, що з ним буде? В нас своїх справ багато, доньку треба на ноги поставити, а ти ще хочеш про чужого піклуватися? Сама винна, знала за кого виходить заміж та від кого народжує. Лежить тут, а чоловік навіть не прийшов!
– Ти серйозно, Ліда, вона моя сестра! Я сам вирішив не спілкуватися з нею колись, але зараз вже зовсім інша історія.
– Ой, сестра, і що? Я тобі сказала, її дитини в нашому домі не буде. Ще мені бракує одного рота.
Далі я не слухала, почала плакати, мені так шкода стало свого маленького Данилка, адже він повинен буде жити в дитячому будинку. Брат зайшов у мою палату, та сказав мені те, чого я не очікувала.
– Я розумію, що ти все чула, проте, Ліда зазвичай не така, вона добра й хороша жінка, просто для неї це все дуже неочікувано. Я обіцяю тобі, що заберу Даню, він буде жити зі мною, в нашій сім’ї, та буде щасливою дитиною. Ти моя сестра, що б між нами не було колись, але я виконаю твоє останнє бажання, – сказав мені він.
– Дякую тобі, дуже дякую тобі, братику, – сказала я.
Все, тепер я спокійно можу побути зі своїм сином стільки, скільки зможу, адже я впевнена та спокійна, бо він буде не сам.
