Мене звуть Вітя. Хочу поділитися історією, яка трапилася зі мною в дитинстві.
Тоді в мене якраз минув день народження, було мені вже десять років. Жили ми з батьками жили на п’ятому поверсі багатоповерхового будинку. Район звісно не найкращий, багато покинутих будинків, біля яких мені зазвичай було заборонено ходити, адже там могли бути алкоголіки, або ж наркомани.
Я ще з дитинства був схожий на маму, напевно тому, що часу з нею проводив набагато більше, ніж з татом, робота в нього така була. А мати у мене працювала вчителькою з вокалу та грала на фортепіано й на гітарі. Тому, як тільки виявилося, що у мене абсолютний слух – моє життя було сповнене музики. Але я й не був проти, адже самому дуже подобалося грати, проте, я для себе обрав саксофон та гітару. Ось так, часто ми з мамою робили для батька концерти. Я грав, а вона співала, або ж ми разом грали. Це було так весело, я завжди любив так проводити вечори.
Та, крім основної роботи, моя мама також була волонтером в організації, котра займалася безпритульними тваринами. Вона завжди приносила додому котиків, чи песиків, аби розмістити оголошення, що віддає їх у добрі руки. Поки люди їх не забирали – тваринки трішки жили з нами. Оххх як же я радів, коли бачив нового жильця у квартирі.
Якраз коли мені виповнилося десять років, мама дозволила мені з нею ходити покинутими будинками, або ж ближніми лісами, аби шукати тварин, яких міг хтось викинути, а таке траплялося аж надто часто.. Ми робили це на вихідних, майже завжди знаходили якесь нещасне створіння.
Але ось, одного разу, ми з нею розділилися, я пішов у один приватний будинок, в якому ніхто не жив вже давно, проте він був під охороною, а мама пішла в сусідній такий же. Я оглянув всю територію, здається, не знайшов тварин. Проте, коли збирався виходити, я почув якийсь дивний звук в підвалі, подумав, що це плаче якийсь дуже маленький, проте надто голосний котик.
Але яким же було моє здивування, коли я побачив дуже старе ліжечко, а з нього на мене дивилася пара голубих очей. Маленька дитина, я бачив таку раніше, бо в маминої подруги народилася донька, а ми часто до неї приходили. Але я не розумів, що вона (ну або він) робить тут – у підвалі покинутого дому!?
Швидко побіг кликати маму, вона спочатку не зрозуміла моїх криків, але потім побачила все сама.
Мама подзвонила в поліцію, а вони приїхали й забрали дитинку. Мені було сумно, бо я хотів знати, що з нею буде. Але ось, вранці наступного дня, зателефонувала поліція й сказала мамі, що цю дитину покинули, а родичів знайти вони не зможуть, всіх розпитали, хто міг щось знати, та сказали, що це дівчинка і вона піде в дитячий будинок для маленьких дітей..
Мама плакала, тато теж не розумів, як таке могло трапитись, адже вони були впевнені, що в дитини є батьки, а тепер не знають що робити. Я довго стояв за дверима й хотів підслухати, про що вони говорять. Але потім зайшов й сказав їм, що давно хотів сестричку, то може ми заберемо її до себе? Я справді здивувався, коли батьки відповіли, що хотіли запропонувати мені те ж саме.
Ось так от, відтоді в нашій сім’ї було двоє дітей. Я та моя сестричка. Ви не повірите, але коли вона трішки підросла, то мама сказала, що у неї теж є слух!! Пізніше, коли мені було п’ятнадцять, а їй п’ять, то ми вже грали тріо!
