В серпні мені виповнилося тридцять років. Я достатньо заможній чоловік, чи то на чиюсь думку ще хлопець (знайома нещодавно мені сказала, що чоловік – той, у кого вже є сім’я, а я ще хлопець – бо одинак, цікава думка, чи не так ?).
Багато людей, рідні та знайомі, дивуються, як в такому молодому віці я вже зміг заробити на свою квартиру в центрі міста та досить хорошу машину, а якщо точніше, то дві своїх машини й двадцять не зовсім моїх. Звучить дивно, правда ж ?
А якщо більш розгорнуто, то з двадцяти двох, я п’ять років збирав кошти на те, аби відкрити свій прокат автомобілів. Я живу в досить великому місті, а на той час такого майже й не було ще, тому я вирішив, що потрібно започаткувати такий бізнес!
Де я тільки не працював, це були й будівлі, й ремонт машин, навіть за кордон пробував їздити, але не зміг там довго пробути.
Я виріс в дуже простій сім’ї, де мама з татом звикли заробляти мало, все життя ходити на роботу, аби просто мати де жити й як харчуватися, от і все. В мене ще є брат, якого вони виховали так само. Різниця у віці в нас із ним рік, а він досі живе з батьками й бере у них кошти, та ще й у мене теж позичає (точніше бере, бо взяв уже 30 тисяч гривень, а досі не віддав нічого, і не збирається).
Хоча, брат вчився в найкращому університеті країни, на факультеті фінансів, отримував лише найвищі оцінки, завжди був відмінником, завершив навчання з червоним дипломом. Проте, чомусь, ні навчання, ні диплом, не дали йому правильних знань щодо того, як розпоряджатися своїми коштами. Після завершення університету, його взяли в банк, на хорошу роботу, в той час, як я лише починав. Та він пропрацював там якихось декілька місяців й звільнився, сказав що йому набридло працювати на когось, тому він буде відкривати щось своє. До речі, 25 тисяч з 30, які він мені винен, це я погасив його кредит, який він взяв, для своєї справи, яка не була успішною.
Що цікаво, на відміну від брата, я вчився лише в коледжі, за спеціальністю «Дизайнер інтер‘єру», хоча не буду обманювати, говорячи що фінансовій справі я навчився сам. В коледжі був предмет, економіка, де нам пощастило з викладачем, який не зважаючи на нашу професію, старався навчити нас, як керувати нашими грішми в майбутньому.
До речі, якби я вчасно раніше не зупинився, то був би вже одружений з жінкою, котра сіяла грошима по вітру, та думала, що з вітру вони й беруться..
Я заробляв – вона тратила, а сама нічого не робила. Тому, я вчасно зрозумів, що з такою людиною я нічого не досягну.
А я, а що я. Завжди допомагаю батькам, за останні чотири роки вони подорожували більше, ніж за все життя. Ну а з ними звісно мій брат спиногриз, але мені не шкода.
Лише іноді, я сиджу і думаю, невже люди не розуміють, що можуть жити так само. Мій бізнес, прокат автомобілей, приносить чудові кошти, але все це не впало мені з неба. Я просто багато працював, от все. Працював, аби не пахати до п’ятдесяти років, а лише потім відпочивати.
Кожен може так само, якби люди хоч іноді задумувалися про те, куди, на що й на кого вони тратять свій час та гроші. От таке от цікаве у мене життя. Хоч бери й започатковуй свої курси, аби люди вміли заощаджувати кошти.
