Я сам виховував свою доньку, адже дружини не стало після родів, тому для Софії я хотів лише найкращого. Я завжди багато заробляв, тому вона вчилася в найкращій школі, потім в університеті, все закінчила з відзнакою. Я гордився нею, але знав, що вона вже дійшла до того віку, коли за нею бігають хлопці. От цього я й появся, та як виявилося, не дарма..
Софія привела до мене Андрія, одразу заявився, що той зробив їй пропозицію. Мало того, що він мені відразу не сподобався, то він ще й з села, з дуже бідної сім’ї.
– Доброго дня, щасливий з вами познайомитися, я дуже сильно люблю вашу доньку.
– Ти? Та по тобі вже видно, що ти тільки грошей моїх хочеш. Не знаю як Софія не побачила зразу, що тобі потрібно, але забирайся звідси швидко, щоб я тебе не бачив ніколи!
– Тату! Андрій лише зайшов до нас, аби розповісти про себе та познайомитися з тобою, як ти можеш так говорити? Ми ж скоро одружуємося, я кохаю його! – заявила мені донька.
– Будеш з ним — на мої кошти можеш не розраховувати. Познайомитись кажеш? Андрій, а в тебе є робота?!
– Звісно, я музикант, граю на кларнеті, якраз знайшов роботу в оркестрі, – сказав мені “майбутній чоловік доньки”.
– А, ну ясно, хочеш бринькати все життя, а сім’ю ти теж зі своєї музики будеш утримувати, чи з моїх коштів, так?!
– Все, мене це дістало, якщо ти такий принциповий, тату, то як скажеш, ми справимося без тебе, — сказала Софія.
Потім вони вдвох пішли, а у зв’язку з тим, що моя донька давно не жила зі мною, бо я купив їй квартиру, то більше я її не бачив. Я думав, що Софія побачить, який той Андрій, що йому лише її гроші й квартира потрібні, але ні.
Так пройшло п’ять років, я знав, що вони розписалися, та весілля не святкували. Донька не дзвонила й не говорила зі мною. Я був дуже ображений на неї. Та одного разу, я побачив в місті афішу, на якій був той її Андрій, зі своєю трубою, чи що то таке, а внизу написано: “Сольний концерт найвідомішого виконавця” та його ім’я. Я був шокований, мене одразу зацікавило, скільки коштує білет.
Я пішов на той концерт, аби подивитися, на тих десять осіб, які теж там будуть. Але яким було моє здивування, коли весь зал був повен людей, та ще й усі так зраділи появі музиканта. А грав він гарно, з оркестром.
Наступного дня я прийшов у квартиру доньки.
– Софіє, вибач мене, дурного, я думав що ти з ним будеш нещасна, думав, що Андрій тобі не підходить. Вибачте мене, діти, я дуже помилявся, візьмете мене назад у сім’ю?
Донька не встигла відповісти, як я побачив, що з кімнати вибігло маленьке чудо, дівчинка десь 2-3 роки, неймовірно схожа на Софію в дитинстві!
– Тату, познайомся, це твоя внучка, Марія. Звісно, що ми тебе пробачаємо, та й ти нас пробач. А тепер, заходь, чого там стоїш, зараз я щось приготую й будемо святкувати возз’єднання сім’ї!
От так от, я втратив п’ять років, проте зрозумів, що ніколи не пізно виправити ситуацію.
