Я з дитинства жив з татом, навіть не знаю, чому в мене не було мами, адже він ніколи не розповідав мені про неї. Сказати, що батько піклувався про мене я не можу, адже він постійно був зайнятий своїм бізнесом. Він власник майже всіх готелів нашого міста, тому, справ у нього багато.
У школу, на батьківські збори ходили завжди його помічники, ну або в крайньому випадку – водії. У мене кожного року була нова няня, адже він любив заводити з ними стосунки, а потім звільняв. От таке от у мене було дитинство.
Не дивлячись ні на що, я завжди хотів теж займатися бізнесом, але не таким як батько, через це, коли я виріс, ми посварилися. Адже він сказав, що виховував мене як спадкоємця своїх мільйонів, а не як маркетолога (яким я хотів бути). Після цього я відмовився від усіх грошей батька й попрощався з ним.
Зараз уже пройшло десять років, як ми з татом не спілкуємось, хоча звісно, з новин та журналів я знаю про нього багатенько, але іноді мені буває цікаво, чи читає він такі ж новини про мене. Адже п’ять років тому я відкрив свою маркетингову компанію, величезний офіс, а рік тому ми вийшли на світовий рівень й рахуємось одною з найкращих корпорацій країни, входимо у сотню кращих у світі.
Аж ось, тиждень тому тато з’являється перед моїм домом, точніше не лише він, а всі його одинадцять машин охорони, разом з ним. А одразу й не зрозумів, в чому справа, грішним ділом навіть подумав, що він хоче помиритися. Але ні, батько повідомив мені, що його готельний бізнес на межі банкротування, саме тому він прийшов до мене, аби попросити допомоги, бо “рідний син ж йому допоможе”.
Звісно, я допоміг, проте за моїми умовами, бізнес тато повинен повністю підпорядковуватися мені. Батько сердився, кричав як навіжений, називав мене невдячним, та я відповів йому, що не знаю, за що маю йому дякувати й він сам це розуміє. Після цього він не сказав нічого, далі ми підписали усі папери й він поїхав.
Такі от у нас із батьком, ринкові відносини.
