Ми з моїм меншим братом переїхали у столицю коли поступили навчатись у ВНЗ. Батьки спочатку нам допомогли винаймати житло, а пізніше я влаштувався на роботу вантажником і почав сам оплачувати нам житло. Батьки ж все одно нам допомагали, що тижня відправляли нам посилку з домашніми продуктами. Я вже навчався на другому курсі, мій брат був на першому.
Я був закоханий у свою одногрупницю, через трохи часу ми вже святкували Новий рік в дома, всі разом. Ще за декілька тижнів моя дівчина переїхала жити до мене. Я багато часу приділяв роботі та навчанню, і тому мало міг приділяти особистому життю.
Але в мого брата виявилось часу більше ніж у мене, і він почав залицятись за моєю дівчиною. Через трохи вона завагітніла від нього, я знайшов нову квартиру і переїхав. Мені було себе шкода, але я намагався не розкисати. Я закінчував університет, мені зробили хорошу рекомендацію з попереднього місця роботи, і запропонували посаду у фірмі. Після роботи вантажником, посада менеджером у компанії була для мене за щастя.
Ще за пів року я показав свої перші хороші результати у торгівлі. В мене правда виходило добре пояснити вигоди придбання товару для клієнта, моя зарплатня почала підійматися у геометричній прогресії, тому, що підіймалися і прибутки фірми. Ще за три роки я придбав свою квартиру, машину та зміг нарешті злітати на відпочинок.
І тут до мене зателефонував брат з яким я не спілкувався вже декілька років. Він почав зі слів, брат ти так піднявся, а мене звільнили. Нам з Наташкою нема чим платити за квартиру. Поможи мені, можеш поговорити в себе на фірмі, щоб мене взяли на роботу?
Я сказав, що поговорю, але нічого обіцяти не можу. Ще за тиждень в мого брата була співбесіда на посаду складника на фірму, його взяли тільки через те, що я попросив його влаштувати. Проходив місяць, як мені сказали, що він тричі не вийшов на зміну.
Я запитав, що трапилось, він не зміг нічого придумати й сказав, що загуляв. Я не став ні про, що говорити. Звичайно його ніхто не став брати на роботу, через те, що він не пройшов випробувальний термін. Мені було соромно за брата, і я розумів, що він сам не докладав зусиль для того, щоб втриматись на цій роботі. Коли вони у двох з дружиною приїхали до мене додому і просили пожити в мене, я купив їм білет до дому до наших батьків підвіз їх на вокзал, і побажав щасливої дороги. Після того мій брат ні разу до мене не подзвонив. Я був радий цьому, адже йому давно пора було подорослішати та взяти відповідальність не тільки за себе, а за дружину та дитину.
До мене зателефонували батьки, і сказали як я міг відмовити братові в його не простому становищі. Мені було шкода батьків, бо я розумів, що це все тепер лягло на їхні плечі. Але я розумів, що нести цей тягар за брата я не в змозі. І коли я працював і навчався по чотирнадцять годин в день, мій брат нічого не робив, залицявся за моєю дівчиною, і продовжував не турбуватись про своє майбутнє життя.
