Я виховувала свою дочку сама, адже завагітніла дуже рано, у 17 років, а у 18 років стала мамою, її батько був не набагато старший, всього 20 років і зовсім не планував у такому віці створювати сім’ю і виховувати маленьку дитинку, тому зник ще, коли я була на 5 місяці вагітності. Більше я його ніколи не бачила.
Батьки допомагали як могли, а коли я трохи стала на ноги і знайшла роботу, то переїхала від батьків, потрібно ж якось ставати самостійною.
Жили ми вдвох, на-жаль, свого чоловіка я так і не знайшла і донька була моєю єдиною розрадою, але в 16 років мала її відпустити в столицю, поїхала навчатися.
Донька приїздила рідко, але благо новітні технології допомагали лишатися на зв’язку, щодня вечорами ми спілкувалися в скайпі. Але останнім часом донька стала все рідше виходити на зв’язок і взагалі була якоюсь пригніченою, при цьому говорила, що все добре, але моя душа відчувала, що щось не так.
Я взяла на роботі відпустку і вирішила поїхати в гості до доньки. Коли приїхала на вокзал, то подзвонила сказати, що вирішила зробити сюрприз і чекаю вже зупинці, голос доньки був розгублений, сказала, що не може сама приїхати за мною, продиктувала адресу і сказала, щоб я взяла таксі.
Через годину я чекала під дверима квартири, дзвінок у двері, донька відкрила двері і моєму подиву не було меж, донька була вагітною і за зовнішнім виглядом 7-8 місяць. Я мовчки зайшла, зняла верхній одяг.
-Ну, що, роби чай, нам певно пора поговорити.
Донька мовчки кивнула головою і пішла на кухню.
Як виявилося, вона зустріла на навчанні хлопця, він був не з України, приїхав за обміном на 3 місяці, вона і закохалася, через три місяці хлопець повернувся в свою країну, а донька дізналася, що вагітна. На зв’язок потенційний батько не виходив.
Розказати мамі боялася, скільки могла, то ходила на навчання, але останній тиждень геть недобре себе почуває, тому і не змогла за мамою виїхати.
І що тут робити, доля певно в нашій родині така, на раннє сам0тнє батьківство, але що вже зробиш, діти – це завжди добре.
В університеті взяли академічну відпустку, дочку забрала до себе і через місяць у нас народився внук. Хлопчик народився здоровий і такий красень.
Ми домовилася, що півроку донька побуде з дитиною, а потім я піду з робити, щоб сидіти з внуком, а донька повернеться на навчання, все життя попереду, потрібно якось ставати на ноги.
І якби це дивно не звучало, ми щасливі, я бабуся, донька – мама, всі здорові, а що ще потрібно.
Так, звісно, хотілося б повну сім’ю, щоб у внука був тато, але надіюсь, що донька, хоч тут не повторить мою долю і ще зустріне своє справжнє кохання, і той чоловік полюбить і доньку, і її сина як свого.
