Я виросла в багатодітній родині, 2 брата і 2 сестри, жили у двох-кімнатній квартирі і найбільше чого я завжди хотіла це мати просто власну кімнату. З цією думкою вже в 16 років я почала працювати, паралельно я навчалася в технікумі, звичайно без освіти хорошу роботу не знайти, але все ж таки заробіток. Я жила лише думкою, що мені потрібно стати на ноги.
У 18 років я зустріла хлопця, ми були разом 2 роки, але нічого серйозного з цих стосунків не вийшло. Я знову була сама, але я до цього звикла з самого дитинства.
Якось пізнім вечором я побачила молодого хлопця. Він сидів сам на лавочці біля нашого будинку і грав на гітарі, я вже не вперше його бачила тут, але саме сьогодні вирішила підійти до нього. Я привіталася, він зупинився грати і посміхнувся мені, запитав, що я хотіла б послухати і почав грати моє замовлення. Після цього ми ще дві години сиділи на лавочці і просто говорили, говорили ні про і про все одночасно.
Ми почали бачитися щодня, а потім вирішили зустрічатися, Марк запропонував переїхати до нього, для чого орендувати дві квартири, якщо можна зекономити гроші і відкладати на своє житло. Через місяць ми вже жили разом, нам було добре, ми розуміли один одного і підтримували, а місячними ночами він грав мені на гітарі. Ми вирішили, що будемо планувати наше спільне життя і почали разом відкладати на своє власне житло, адже що і для мене, і для Марка це було дуже важливим.
Моє життя змінилося одного дня, коли я повернулася додому після роботи, то там не застала ні Марка, ні його речей, ні грошей, які так довго відкладала на квартиру. Його номер телефону був поза зоною, на кухні я побачила лист в якому Марк просив вибачення і сказав, що обов’язково повернеться, коли заробить достатньо грошей на купівлю власного житла і вони житимуть разом, самому йому буде простіше заробити грошей.
Я не знала, що далі робити, такий відчай був, але що поробиш, жива, здорова, потрібно жити далі, але довіряти після цього комусь буде дуже важко. Я лишилася жити в тій самій квартирі, вона була близько біля роботи, та й облаштована вже була для спокійного життя і як мені прикро не було б, в цій квартирі було дуже багато приємних моментів і незважаючи ні на що – я досі кохала Марка і десь в глибині душі вірила, що він повернеться, хоча здоровий глузд вказував на інше.
З того випадку минув рік, я поверталася додому пізнього осіннього вечора додому, як раптом почула такий знайомий голос, я оглянулася, на лавочці біля мого будинку сидів Марк грав на гітарі мою улюблену пісню. Біля нього лежав великий букет білих троянд. Він зупинився грати, я підійшла ближче, він підвівся, взяв квіти і подав їх мені.
-Вибач, так потрібно було зробити. Я люблю тебе і хочу, щоб ти стала моєю дружиною. Тепер все буде по-іншому, я купив квартиру, ні, ми купили квартиру, вона чекає нас.
Я розплакалася, я не вірила, що так може бути у моєму житті, може бути кохання і такі почуття. Він сказав правду, Марк дійсно купив квартиру і найнесподіваніше було те, що він оформив її на мене.
Ніколи не потрібно розчаровуватися у житті, у людях. Завжди є шанс на щастя, я свій дочекалася і ви обов’язково дочекаєтеся, головне вірити в це.
