Зібрались з друзями в мене на Новий рік. Вирішили, що святкуватимемо без радянських «оселедців під майонезом» та «картопляного салату з горошком та іншим начинням». Спекли піцу та зробили закуски. Замість напрасованих сорочок та підборів – зручні піжами та капці. Всім такий формат припав до смаку. Але от вийшов один неприємний момент.
Всі одноголосно вирішили, що на початку вечора дивитимемось «Сам удома» – традиційний новорічний фільм (врешті ж не «Іронію долі» дивитись?!), а потім переглянемо різдвяні серії «Друзів».
Включаю я, значить, «Сам удома», а мої гості такі:
– А чому дубляж український?
– Тобто чому? – Дивуюсь такому питанню я – Бо, по-перше, ми живемо в Україні й розмовляємо українською, а, по-друге, це – найкращий дубляж з усіх, що існують.
– Ну, не знаю, – сказав Андрій, – я з дитинства розмовляю виключно українською, але фільми дивлюсь з російським дубляжем. Мені так подобається.
– А я люблю російською класику читати, – вставила своє слово Ірина, дівчина Андрія.
– Я теж, хоч і українець, але від російських серіалів фанатію, – сказав Денис.
Я дивилась на своїх друзів з нерозумінням.
– Як ви можете називатись патріотами, якщо віддаєте перевагу чужому, не нашому?! – Я ледве стримувала сльози.
– Але ж це тільки фільми. – Винувато сказав Андрій.
– І книги… – Глянула на нього Ірина.
– Це все дрібниці, – махнув рукою Денис. – Головне, любити Україну в серці.
– Але наше життя саме й складається з дрібниць. – Спробувала пояснити я. – Що користі Україні з нашої любові, якщо своїми вчинками ми доводимо протилежне?! Кожен день ми робимо вибір – великий чи маленький – але він має велике значення для нашого майбутнього та майбутнього наших дітей.
– Ніколи про це не думав у такому ключі. – Замислився Денис.
Словом, в той вечір ми багато говорили та роздумували. Тільки близько опівночі згадали, що хотіли подивитись фільм.
– Включай з українським дубляжем. – Сказав Андрій і цього разу всі його підтримали.
