Мені зараз лише двадцять чотири роки, я молодий хлопець. Не розумію, як я міг вв’язатися у все це. Жінка, діти, домашні справи, сім’я – це все не моє.
Раніше все було чудово, я відівчився в університеті, гуляв стільки хотів, влаштувався на класну роботу, сам, навіть ніхто не допомагав мені. Дівчат було більше ніж потрібно, завжди вони на мене вішалися. Постійні зв’язки на одну ніч – це для мене було нормальним. Тоді я був щасливий.
Купив собі нову синю БМВ, лише придбав нову квартиру, в чорно-сірих кольорах, спеціально вибирав, аби була в холостяцькому стилі. В планах у мене було лише веселитися, пити в барах, заробляти кошти, й так по колу.
А потім, Олена – одна з цих всіх дівчат, завагітніла. Я навіть імені її не пам’ятав, коли вона прийшла до мене з цією новиною. Навіть віддав величезну купу грошей на проведення ДНК тесту ще коли дитина не народилася. Виявилося, що я таки батько. Як таке могло статися, я досі не розумію, як я міг так сильно зіпсувати своє життя за один вечір.
Зараз, а що зараз, я одружений чоловік, який вранці йде на роботу, аби заробляти на навчання, їжу та життя для доньки та жінки, яка сидить в мене на шиї вже третій рік та каже, що на роботу виходити не може, бо сидить з дитиною. А ввечері, з роботи я не маю бажання повертатися до них, тому частенько просиджую усі вечори в різних барах. Та знайомлюся з дівчатами, знімаючи перед тим кільце, адже так легше.
А що? Я не можу по іншому, адже таке моє життя, такий у мене характер. Жінка каже що любить мене, але я такого не відчуваю. Донька мені теж не цікава, росте та й росте. Просто я не така погана людина, щоб залишити їх, але і з ними бути не можу.
От і як мені бути далі? Я вже не можу витримати такого життя, здається, що хочу піти, але щось стримує. Що мені робити?
