Коли я потрапив до дитячого будинку, мені було сім років. Це сталося за день до Нового Року. Наші з братом батьки постійно випивали, їм було все одно на нас. Саме тому, органи опіки забрали нас у них. Але основне – ми жили в різних містах, через це нам було дуже важко, адже ми близнюки, тому звикли завжди бути разом.
Саме тоді я зненавидів Новий Рік, адже нас з братом розлучили. Я знав, що коли-небудь ми знову будемо братами, навіть якщо прийдеться чекати до вісімнадцяти років.
Пройшло декілька, років, аж ось в притулок часто приходила одна сім’я, чоловік та жінка, на вигляд молодого віку, здається, навіть досить пристойного вигляду. Вони запитали мене, чи можуть познайомитися зі мною. Я не відмовився, ми довго говорили, ці люди привезли мені смачної їжі, шоколадок, печива.
Наступного разу вони прийшли з новим одягом, мені було приємно, адже для дитячого притулку таке роблять часто, проте це було саме для мене. А ще через три дні після цього, директорка з цими чоловіком та жінкою прийшли до мене й запитали, чи хочу я жити з цими людьми, щоб вони були моїми батьками. Я погодився, адже вони мені подобалися, та я хотів вийти з дитячого будинку.
Це був початок зими, я жив з новими батьками, було досить непогано, але хотів знайти брата, це було дуже легко. Мої нові мама з татом одразу зрозуміли мене, коли я розповів про брата. Але нічого мені не говорили, я переживав, адже просив хоча б в гості його покликати.
Як ось, 31 грудня опівдні, мої нові батьки приходять додому з моїм братом й кажуть, що тепер ми вдвох їхні діти, адже вони всиновили ще і його, бо завжди мріяли про двох діток!!
Це був найкращий Новий Рік, який змусив мене забути про все погане, що колись траплялося. До нас прийшов Дід Мороз, приніс багато подарунків, ми усі разом за дві години до опівночі зібрали величезну ялинку! Ми з братом стали найщасливішими дітьми у всьому світі!
Які б подарунки нам не приносив Дід Мороз далі кожного року, який був все кращий й кращий за попередній, адже ми дізналися, що таке свято! Ми з братом запам’ятали, яке диво сталося з нами саме тоді, коли ми знайшли батьків, а батьки – нас!
