Скільки людей, стільки і думок як потрібно виховувати дітей, одні кажуть, що потрібно все дозволяти, адже так дитина проявляється і розкривається, але одна біда, що в такому випадку виростають люди, які не поважають чужих кордонів, інша крайність – тримати все під суворим контролем, і як наслідок такі дорослі люди не в силах самостійно прийняти рішення, адже за них завжди приймали всі рішення і говорили як їм потрібно себе вести.
І перший, і другий варіант це дві крайності, які точно не мають нічого спільного з вихованням дітей.
Нещодавно я була свідком однієї ситуації, дитячий майданчик, граються діти, я присіла на лавочку неподалік, поки чекала свого знайомого і спостерігала за дітьми. Мою увагу привернув один хлопчик років п’яти, він поводив себе явно агресивно і по відношенню до інших дітей, відбирав у них іграшки, кидався піском, так і до випадкових прохожих, у двох з них полетіла лопатка з піском, а мама хлопчика взагалі не реагувала на це, більше того, коли вона звертала увагу на свого сина, то така його поведінка лише забавляла її. Коли інші мами зробили зауваження їй, що син ображає інших дітей, то у відповідь почулося, що він просто дитина і так грається, а якщо комусь щось не подобається, то нехай шукає інший майданчик.
Цікаво, з якими цінностями виросте цей хлопчик, чи буде він поважати інших людей? Навряд чи, він має модель поведінки мами, яка не навчає його, а просто заохочує вести себе так, як хочеться і байдуже на почуття інших.
Інша ситуація відбулася в магазині, я стояла в черзі, переді мною стояв тато і син років шести, хлопчик явно був чимось засмученим і тут мимоволі я почула уривок їхньої розмови, син просив батька купити конструктор, там біля вітрини були маленькі набори, на що батько відповів: «Тобі слова не давали, стій і мовчи» і сильно шарпнув маленького хлопчика за руку, так, що аж мені стало б0ляче. Зауваження ніхто не зробив, та й я і сама промовчала, а не варто було. Хлопчик при цьому явно хотів плакати, але боячись гн1ву батька, тихенько витер сльози рукавом.
Питання те саме, ким виросте цей хлопчик, чи матиме він власну думку і гідність, чи зможе він самостійно приймати рішення? Я не впевнена, але думаю, що ні.
І перший, і другий випадок – це не виховання, просто так зручніше. Зручніше не паритися і все дозволяти замість того, щоб потрати час і поговорити з дитиною, пояснити чому так не можна себе поводити. Простіше накричати на дитину і тримати її в ж0рстких рукавицях, ніж провести час з дитиною, складаючи конструктор.
Мало хотіти дітей і мало їх просто мати, набагато складніше завдання – виростити їх достойними людьми, а для цього потрібно для початку самим таким бути, адже недарма говорять, що діти – це віддзеркалення батьків.
Сама наявність дитини ще робить вас батьками, це складний шлях помилок і навчання, немає одного універсального методу виховання, адже всі ми різні і потребуємо індивідуального підходу, але є одна спільна риса, ми маємо навчити наших дітей насамперед поважати інших людей, поважати їх особисті кордони, а далі вже все інше.
