Я працюю в магазині одягу. Покупці переважно люди не бідні. Багато постійних клієнтів. Власниця магазину, Зінаїда Василівна, дбає про репутацію закладу, тому персонал підбирає ретельно. Вимоглива як до нашої роботи, так і зовнішнього вигляду. І хоч як ми з колегами не стараємось, все одно отримуємо зауваження. Одній лише Вірі Петрівні, нашій прибиральниці, ніколи не попадало на горіхи.
Віра Петрівна статна жінка, років п’ятдесяти, мовчазна. Зайвого слова від неї не почуєш. Ніколи ні з ким не конфліктувала. Ніхто ніколи не чув від неї не те що крику, навіть підвищеного тону.
Та цього ранку нас чекав сюрприз. На весь магазин стояв галас. Ми здивовані пішли на крики та побачили дивну картину: Віра Петрівна і Зінаїда Василівна сварилися. Ми не повірили своїм очам. Завжди врівноважена та спокійна Віра Петрівна кричала, щось нервово доводила власниці магазину. Ми тихенько пішли, залишивши їх далі з’ясовувати стосунки.
Пізніше ми дізналися, в чому була причина сварки. Річ у тому, що Віра Петрівна того ранку, коли прийшла на роботу, знайшла на ґанку підкинуте кошеня та забрала з собою до магазину. А Зінаїда Василівна, коли про це дізналась, наказала негайно викинути кошеня на вулицю. Віра Петрівна не захотіла це робити. Назвала хазяйку жорстокою, бездушною людиною. Ось так і виник скандал.
