В молодості я була красунею. Мені про це всі говорили.
«Ти вдало вийдеш заміж. – Тільки й чула я на свою адресу. – З такою зовнішністю тебе який-небудь багатій одразу примітить.»
Але сталось не так, як мені пророчили. Щойно мені сповнилось двадцять, я поїхала працювати в інше місто. Там мені пропонувати посаду секретарки на одному великому підприємстві. Син директора був моїм нареченим. Ми вже мали побратись, коли сталась ситуація, що повністю змінила моє життя.
Одного вечора я поверталась додому. Мене мав зустріти Вадим, мій наречений. Але він запізнювався і я вирішила, що почекаю його в кафе навпроти роботи, аби не замерзнути. Щоб дійти до кафе, мені потрібно було перейти дорогу. Але пішохідний перехід був далеко від мене і я вирішила перебігти прямо посеред проїжджої частини. В той момент їхала вантажівка, яка не встигла загальмувати і я попала в аварію.
Коли я прийшла до тями, то побачила, що знаходжусь в лікарні. Біля мене сиділа заплакана мама, яка дякувала Богу, що я взагалі лишилась жива. Як я дізналась від лікарів, це справді чудо, адже шансів вижити після такого ДТП в мене майже не було. Одне тільки мене засмучувало – я більше не зможу ходити.
Вадим прийшов у лікарню тільки раз. Приніс фрукти й сік, а потім побіг, сказавши, що має на термінові справи. Більше я його не бачила, адже кому потрібна наречена на інвалідному візку?
Я тяжко пережила розрив з коханим й вирішила, що більше не буду щасливою. Але вже за місяць перебування у лікарні я познайомилась з Олексієм. Він випадково зайшов у мою палату, адже йшов до своєї мами й переплутав двері. Ми посміялись над цією ситуацією і я думала, що більше ніколи не побачу цього симпатичного парубка, але яким було моє здивування, коли наступного дня Олексій прийшов знову.
«Цього разу я нічого не наплутав і свідомо зайшов у ці двері!» – Сказав мені юнак й простягнув квіти.
З того часу пройшло двадцять два роки, а Олексій й досі дарує мені квіти на нашу різницю знайомства. Ні, він не багатій, а звичайний робітник на заводі. А ще – мій коханий чоловік. Він не соромиться мого візка, а, навпаки, з гордістю всім говорить, що в нього найкраща дружина. Я кохаю його більше за життя й вдячна долі, що подарувала мені людину, яка любить мене не за тіло, а за душу!
