Коли мені було 19 років я залишилась повністю одна. Моя мама покинула мене вже давно, бо не хотіла мною займатись, а тато страждав від алкоголізму. Тому більшу частину мого дитинства я жила у бабусі. Вона була дійсно тією людиною, яка мене по-справжньому розуміла та підтримувала. Але згодом і з нею мені довелось попрощатись. Тому мене відправили назад до мого тата.
Він був дуже азартною людиною, тому, програвши свою квартиру та квартиру моєї бабусі, покінчив життя самогубством. Тому у 19 років я залишилась зовсім одна без ніякого майна. Потрібно було якось виживати, тому я пішла працювати на автомийку. Робота була важкою, але гроші були потрібні.
На автомийці я познайомилась із Сергієм. Виявилось, що він там був директором, спочатку я цього не знала. Але згодом у мене на роботі почали з’являтись букети, цукерки та іграшки. Все це робив Сергій, як виявилось потім.
Він був значно старшим за мене, йому було 37 років. Також цей чоловік мав дитину та жінку. Це було дивно, чому він проявляє до мене якусь увагу, хоча сам одружений. Але згодом Сергій почав мені фінансово допомагати, коли почув мою ситуацію. Я не була проти, адже хотілось жити нормально, в достатку.
Все це переросло у те, що ми стали ніби коханцями. Так, я розуміла, що це не правильно, але я була молода та і нікого близького у мене не було, а підтримка іноді була потрібна. Сергій піклувався про мене, я росла фактично без чоловічої уваги, тому для мене його увага була цінною.
Через 7 років його дружина все зрозуміла та подала на розлучення, я була дуже щаслива, бо сам від неї він не хотів йти, адже, за його словами, це не чоловічий вчинок. Після того я завагітніла і народила йому чудову дочку Олександру.
Весь цей час Сергій оплачував нам житло, їжу та усі інші необхідні речі. Я ніде не працювала і не відкладала гроші, бо була впевнена, що невдовзі ми одружимось та будемо разом завжди. Проте він пропозицію мені не хотів робити.
Так ми прожили 11 років і все було добре. Але одного дня Сергій сказав, що хоче поїхати на заробітки до Польщі, щоб купити нам квартиру. Я відмовляла його, адже не знала, як мені бути без нього. Але він все ж вирішив їхати та пообіцяв, що буде перераховувати кошти кожен місяць, щоб ми могли жити нормально.
Але він не вислав гроші ні в перший місяць, ні в другий. Додзвонитись до нього я не могла і знайти його також було неможливо. Тут було все ясно — він нас просто залишив!
Тоді я просто не знала, що робити. Я була одна без житла, без грошей. Все, що я вміла робити, це мити автомобілі. Тому я пішла знову на автомийку. Для дочки я наймала няню, яка годувала та піклувалась про неї. А ночували ми у моїх знайомих та колег по роботі.
Здавалось, що моє життя просто тоді звалилось у прірву, у мене опускались руки. Але заради дочки я намагалась зробити все, навіть, якщо не було сил йти далі.
На щастя, усе трохи налагодилось. Мене взяли на роботу нянькою та домогосподаркою у великому будинку за містом. Там, нам з дочкою виділили свою власну кімнату. Нарешті ми могли жити нормально та будувати свою сім’ю. Також, гуляючи у парку, я познайомилась зі Степаном. Він хороший чоловік та дуже добре ставиться до моєї дитини. Ми поки тільки зустрічаємось, але я вірю, що усе буде добре.
Цією історією я хотіла поділитись із тими, хто опинився у подібній ситуації та не знає, як далі жити. Хотіла сказати усім жінкам, щоб вони ніколи не здавались та долали усі негаразди на своєму шляху.
