Моя доля склалася так, що в біді мене залишили найрідніші люди. А найбільшим ударом стало те, що мій син від мене відрікся.
Розкажу все по черзі.
Я вважав, що у мене чудова сім’я, яка мене любить та поважає. І ніби так і було.
Жінку я любив безмежно, вона відповідала взаємністю. Ми дуже рідко сварилися, завжди старалися знайти спільну мову. Син ріс теж ніби не поганим хлопцем, хоча мені здається що жінка його занадто балувала. Але оскільки він в нас був один, то я не заперечував. Все найкраще дарував йому. Хотів крутий телефон – тримай. Купив йому машину. В нього було все. Але від того просив ще більше.
Ми з дружиною працювали на одній роботі. Я був начальником відділу, а вона бухгалтером. Син вчився в університеті. І ніби життя йшло своїм чередом. Справи, дім, час разом. Літом ми часто їздили на відпочинок.
Але одного дня ця ідилія розвалилася.
Я повертався з роботи пізно, оскільки був важливий проєкт який потрібно було закінчити, була жахлива погода. Сильний дощ, туман, видимість майже нульова. Настрою теж не було, бо перед тим посварився з дружиною, вперше за довгий період.
Я почав її набирати, щоб помиритися, але вона знову кричала в трубку, і в цей момент я не побачив, як виїхав на зустрічну смугу. Світло в очі, крик…далі темнота.
Прийшов до тями я вже у лікарні. Дружина збоку плакала, і я не розумів чому. Потім відчув, що не можу рухати ногами. Як виявилося я сильно пошкодив хребет. І прогнози невтішні. Сказали, що ходити я скоріше за все не зможу. Світ розвалився від почутого.
Ми робили все, що могли, операції, реабілітації. Все марно. Я втратив надію та інтерес до життя, занурився в себе. Жінка втомлювалася постійно ходити біля мене. І я помітив, що вона часто десь затримувалася. Я відчував, що у неї хтось є. І не помилився. В один день вона сказала, що так більше не може. Що не такого життя вона хотіла, і що знайшла іншого і йде від мене.
А син сказав, що я йому тепер нічого не зможу дати, а йому нащо такий тато.
От і щаслива любляча сім’я. Найближчі люди завдали найбільшого болю.
