Якби мені раніше сказали, що так складеться моє життя, я б напевно не повірила. Але ж напевно, там на горі кожному написана своя історія.
В дитинстві я була простою дівчинкою, із зовсім не багатої сім’ї. Ми жили в селі, і так як у всіх мама сиділа з дітьми та поралася по господарству, а тато працював. Я завжди мріяла про життя у місті, мріяла гарно одягатися, ходити по ресторанах. Але всі сміялися з моїх мрій. Куди ж я дінуся зі свого села? Щоб переїхати у місто потрібно було багато коштів. Хоча, я хотіла вступати в театральний університет у столицю, але батьки сказали, що крім сільського коледжу мені нічого не світить. Але ж мріяти ніхто не забороняє. Напевно, моя романтична натура не давала мені загрузнути у тій суворій реальності. Так же набагато цікавіше жити, коли ти знаєш чого хочеш, коли вечорами можеш помріяти про інше життя. Хоча, напевно, в підсвідомості я справді вірила, що моя мрія стане реальністю.
Я старанно вчилася. Постійно репетирувала п’єси, виступала в сільському театрі, і мене там дуже хвалили. Хоч туди мені потрібно було втікати, щоб батьки не знали. Оскільки вони зовсім не підтримували мого захоплення. Їм краще було, щоб я на городі помагала, господарство обходила, а не дурницями займалася. Керівник нашого театру, одного разу запропонувала мені подати документи в театральний університет у столицю. Я чесно кажучи не дуже вірила що це реально, але вирішила що треба спробувати.
Одного дня, я допомагала мамі, прибігла до мене керівник театру. Прийшла відповідь. Руки трусилися, серце вискакувало. І не даремно, 1 етап я пройшла. Я пройшла! Уявляєте?
На 2 етап потрібно було їхати в столицю в університет і презентувати улюблений уривок з п’єси. Довго я вмовляла батьків. Адже такий шанс випадає раз у житті. І я готова була за нього зловитися. Керівник сільського театру стала мені справді близькою людиною, вона ж єдина хто підтримав мою мрію. Тому, вона поїхала зі мною.
Столиця…велике місто…нові можливості. Моєму щастю не було меж. Особливо, коли я пройшла і 2 тур, і мене прийняли в університет. Мені виділили кімнату в гуртожитку. Батьки до останнього не вірили, але змирилися з тим, що я не відступлю. Життя в столиці мені подобалося все більше і більше. Навчання в університеті розпочалося і я була щаслива моя мрія збувається. До того ж в університеті в мене з’явився хлопець.
Знаєте, багато хто не вірить що так буває у житті. Але якщо щиро мріяти та йти до цілі, то все вдасться.
