Я вже два рочки, як молода бабуся. Свою першу й єдину дитину – синочка Василя, я народила в 19 років. Дитинство його минуло швидко, ми з чоловіком були молоді – вчилися, працювали, встигали погуляти з друзями. Василь виріс – я й не зрозуміла коли. Дітей я більше не хотіла. А от дитячі сучасні іграшки в мене завжди викликали подив та захоплення.
Коли син одружився, та в них з Оленою народився хлопчик Марко, я почала скуповувати усі іграшки, що підходили віку онука. Невістка періодично хмурила лице, казала, що іграшок достатньо, що від музичних забавок – дуже галасно у хаті. Але, коли я бачила ту чи іншу нову іграшку, здавалось, що я сама дитина.
Три дні тому діти вирішили відпочити на курорті. Малого віддали сватам, а мені доручили поливати квіти та доглядати за кішкою, що лишилась у них вдома. Раз на день, увечері, я прихожу до них, прибираю лоток, годую кицю, п’ю каву з кавомашини та йду додому.
Так і сьогодні: Муся поїла, та спала на дивані, тихенько щось бубонів телевізор, а я сиділа на кухні з філіжанкою ароматного напою. Аж раптом мені почулось дивне, немов потойбічне заунивне скиглення. По телевізору йшли новини, якраз розповідали про курси валют. Звичайно ж, там є чому скиглити, але раніше за ведучою я такого не помічала. Я вимкнула зовсім звук, затаїлася та чекаю, коли ж «привид» угомониться. Але тихе, моторошне й незрозуміле виття не поспішало закінчуватись.
Узявши скалку у праву руку, я пішла на звук, який відчутно посилювався біля кімнати малого.
Виявилось, що в одній з музичних іграшок, у дивній панді, сіла батарейка, а інші іграшки, що були накидані у кроватці, десь її здавили, й вона видавала такі моторошні пісні. І ще ж, зараза така, батарейку так просто й швидко не дістанеш.
Ось чому, моя невістка була не рада вже цим іграшкам. Ножиці й справні руки таки одержали перемогу над китайським звіром. А я вирішила перейти на розвиваючі ігри та книги, там все якось спокійніше.
